Червона Армія Донбасу

Червона Армія Донбасу
Червона армія Донецького басейну
На службі8 січня 1918 — 24 квітня[1] 1918
КраїнаУРР Донецько-Криворізька Радянська Республіка
УРР Українська Радянська Республіка
Чисельність8500 — 13000[2]
У складіЦентральний Штаб Червоної Гвардії Донбасу
війниПерша радянсько-українська війна
Оборона Донбасу
Розпущено24 квітня 1918 року залишки Червоної Армії Донбасу увійшли до складу 5-ї армії (РСЧА)
Командування
Голова ЦШЧАДз 8 лютого до 1 березня 1918 Пономарьов Дем'ян Іванович
Голова ЦШЧАДз 1 березня до 27 березня Харечко Тарас Іванович
Командарм Донецької арміїз 27 березня до 7 квітня Геккер Анатолій Ілліч
Командарм Донецької арміїз 7 квітня до 20 квітня 1918 Баранов Петро Іонович
Командарм Донецької арміїз 20 квітня до 24 квітня 1918 Круссер Олександр Семенович

Червона Армія Донбасу також Донецька армія (РСЧА) також Особлива Донецька пролетарська армія[3] — військове формування створене на території Донбасу 8 лютого 1918 року на базі Червоної Гвардії Донбасу постановою Всеросійської колегією з організації та управління Робітничо-Селянської Червоної Армії.

Історія

На другому з'їзді ревкомів Донбасу який проходив 15 січня 1918 року на станції Микитівка, під час обговорення питань про формування Червоної гвардії делегати більшовики вступили в запеклі дебати з делегатами від інших соціалістичних партій і анархістів. Більшовики виступили за формування червоної гвардії наближеної до форм організації регулярної армії в якій:

  • замість безформних загонів — полки, роти і взводи.
  • замість виборних командирів і комісарів домагатися їх призначення ЦШЧГД.
  • партизанщина в її гірших формах повинна всіляко викоріниться.

Так як делегатів більшовиків було більшість були прийняті їх пропозиції, в доповненні була постанова про створення при ревкомах і районних радах Районних штабів Червоної гвардії Донбасу які діяли по дерективах з ЦШЧГД[4].

Після з'їзду ЦВРКД відрядив свого представника у Всеросійську військову колегію з доповіддю з питань організації Червоної армії в Донбасі[5].

8 лютого 1918 року начальник ЦШЧГД Пономаренко Дем'ян отримав мандат від Всеросійської колегії з організації та управління Робітничо-Селянської Червоної Армії на створення Червоної Армії Донбасу. Разом з мандатом Пономаренко отримав запевнення що з РРФСР в Донбас будуть надіслані інструктори та інструкції щодо переформатування Червоної гвардії Донбасу в армію.[6] Одночасно з цим Колегія дала розпорядження про відправку Центроштабу понад два мільйони рублів грошей і на 30 тисяч осіб обмундирування та озброєння (головним чином, гвинтівки і кілька десятків кулеметів). З озброєння і обмундирування була отримана тільки половина. Інша частина, не потрапила в Донбас внаслідок заняття Харкова німцями[7].

Текст мандата:

«Всеросійська колегія з організації та управління Робітничо-Селянської Червоної Армії сім засвідчує, що Центральному Штабу Червоної Армії, організованому на з'їзді Рад і Революційних Комітетів Донецького Басейну 15 січня з. м на ст. Микитівка, доручається організація і формування Червоної армії з межах Донської області і Донецького басейну. Всім установам пропонується надавати Штабу повне сприяння. Члени Всеукраїнської Колегії: Н. Подвойський. В. Трифонов. Н. Криленко ».[8]

17 лютого 1918 року Пономарьов розіслав телеграму всім станціям Південної, Катерининської, Північно-Донецької залізниць, всім комендантам, всім Радам робітничих, солдатських депутатів, революційним комітетам.

В якій говорилося:

"згідно розпорядження Всеросійської Військової Колегії і Ради Народних Комісарів Донецької республіки, Центральний штаб Червоної гвардії Донецького басейну перейменовується в Центральний штаб Червоної Армії Донецького басейну і негайно приступить до вироблення інструкцій по організації Червоної Армії на загальних підставах."[9]

В кінці лютого 1918 пройшла реорганізація ЦВРКД і ЦШЧАД, були об'еденіни колегії ЦВРКД і ЦШЧАД щоб скоротити кількість засідань і апаратного листування. Була введена єдина структура районних штабів Червоної армії і були вироблені гнучкі форми зв'язку з ЦШЧАД. Всі ці підготовки пройшли для того щоб виконати директиву з Петрограда перейти від формування партизанських частин до формування регулярних армійських частин.[10]

Формування армії загальмовувалось демобілізаційними настроями після розгрому Каледіна серед червоноармійців. Іншою проблемою було те що робочі шахтарі і селяни не сприймали німців як пряму загрозу, і тому не поспішали записуватися до лав Червоної армії. Частина населення Донбасу перебуваючи під впливом меншовиків чекало німецькі частини і частини Армії УНР як визволителів.[11][12]

У Червону армію брали тільки тих хто приходив з рекомендаційним листом від робочої організації або за дорученням члена партії РСДРП (б). Усі червоноармійці підписували договір про обов'язкове прибування в рядах армії не менше шести місяців. Сім'ї червоноармійців реєструвалися і бралися на забезпечення ЦШЧАД. Але через погану роботи місцевих штабів робота з сїмями була погано налагоджена.[11]

З великими зусиллями до початку березня ЦШЧАД вдалося налагодити централізовану роботу по мобілізації і формуванні частин армії. Основною проблемою була відсутність інструкторів і військових спеців що в Центроштабі що на місцях. Найбільшими фахівцями в новій армії були три прапорщика а всі інші були нижче унтер офіцери, єфрейтори, солдати, матроси. Та й цих не вистачало, так як найчастіше інструктора ж призначалися командирами частин і відправлялися з маршовими ротами на фронт. Необхідність поповнення фахівцями, хоча б нижчих рангів, відчувалася дуже гостро. Бажаючи виправити становище Антонов — Овсієнко направив в Донбас штаб і залишки 8-ї армії.[13] По прибуттю в Донбас ЦШЧАД почав переговори з ревкомом 8-ї армії про розформування штабу і переходу фахівців в ЦШЧАД. В ході переговорів було досягнуто згоди що штаб 8-ї армії переходить в ЦШЧАД а Баранов, Круссер, Геккер входять в колегію Центроштаба. Таким чином Центроштаб поповнився двадцятьма фахівцями і двома полковниками Малаховський і Паніним. Майно 8-ї армії було передано в розташування Донецької армії.[14]

Війна Німеччини, Австро-Угорщини та УНР проти Радянської України

2 березня Раднарком ДКРР відправив телеграму в Донбас з вимогою негайної мобілізації всіх робочих, могутніх покинути рудники без шкоди для виробництва. 3 березня нарком ДКР Васильченко відправив телеграми в Микитівку, Юзовку, Горлівку, Дебальцеве, Бахмут, Луганськ, Таганрог. В якій вимагав усі сформовані загони Донецької армії відправляти до Харкова, кошти на відправку брати у місцевих капіталістів. 4 березня в Харкові утворився Надзвичайний штаб оборони ДКРР на чолі з Рухимовичем, в одній зі своїх телеграм член штабу Колядонко вимагав щоб ЦШЧАД надіслав з Донбасу вільні частини для оборони Харкова. В цій же телеграмі він говорив «Тут один порятунок бачать в вас».[15] В цей же день Антонов-Овсієнко на переговорах з Рухимовичем домовився що формуванням і мобілізацією нових частин в Донбасі займається ЦШЧАД, фінансова частина доручалася Межлауку, склади постачання повинні були розташуватися в Костянтинівці.[16]

У Слов'янську був сформований загін на чолі В. С. Марапульцем з залізничників і колишніх військовослужбовців який також виїхав на фронт, який брав участь в боях з німцями під Києвом.[17] В цей же час під Одесою бився маріупольський загін під командуванням М. І. Клюєва який незабаром загинув.[18] У наказі від 5 березня з незрозумілих причин Примаков був названий «командиром рудничних партизан» не вказано яких, йому було наказано зайняти участак фронту в районі Бахмач — Ніжин. Наказ відразу ж був виконаний.[19] В цей же час з Микитівки Антонову-Овсієнку була відправлена телеграма в якій повідомлялося що 2 загони з Горлівки (80 бійців) і Дебальцеве (150 осіб) рвуться на фронт але через відсутність відправного пункту плутанини і брак обмундирування не можуть виїхати на фронт. А в самому Донбасі ради навіть не знали про існування військового відділу в Харкові. 7 березня Рухимович заснував в Донбасі 4 штаба в Таганрозі, Микитівці, Маріуполі, Юзівці в наказі говорилося що всі організації що займаються формуванням частин повинні увійти в зносини з перерахованими штабами. В цей же день загін з Дебальцевого відправився в розпорядження Коляденко до Знам'янки, загін з Покровська (300 бійців) Морозова відправився туди ж.[20] В цей же час в розпорядження 1-й РСЧА в Катеринослав був відправлений загін шахтарів на чолі з Жлобою.

10 березня в Харків прибув 1-й Луганський соціалістичний загін (600 бійців) на чолі з Ворошиловим де його до-озброїли і до-сформували. За ним на фронт вирушив 2-й Луганський соціалістичний загін на чолі з А. Я. Пархоменко. Станом на 11 березня частини сформовані в Донбасі продовжували прибувати до Катеринослава.[21] Окремі з них не підпорядковувалися Антонову-Овсієнку а підпорядковувалися тільки Рухимовичу.[22] 12 березня на фронт в район Бахмача прибув Макіївський загін (200 бійців) на чолі з Риклюсом.[23] 14 березня чехословацькі частини покинули Бахмач і загін Риклюса в паніці відступив в південному напрямку. 16 березня в Маріуполі готувався загін до відправки на фронт 1-й Маріупольський загін на чолі з В. А. Варгановим .[24] Загін Варганова бився під Катеринославом до 4 квітня поки не відступив до Маріуполя.

В кінці березня під Конотоп на станцію Дубовязка прибуло три загону з Макіївки загальної численостью 600 бійців які 10 днів стримував натиск 27-го резервного німецького корпусу.

В кінці березня в районі Юзівки вже була сформована 13 000 Донецька армія.

Оборона Донбасу

Лівий-есер І. К. Каховський який прибув в Донбас на початку квітня 1918 роки так описував настрій робітників і червоноармійців:

Донецькі шахтарі, тільки що пережили жахи каледінських нальотів, і чути не хотіли про здачу. Вони заготовляли динаміт і зброю, посилали на фронт бойові дружини, вірили в можливість відбити наступ і обурювалися бездіяльністю, розбещеністю і млявістю військових властей. Але потік партизанських загонів, що прямував на фронт, натикався на зустрічний потік панічного, безладного відступу червоноармійських частин; і в той час, як робітники, повні невичерпної ще революційної енергії, діяльно підготовляли оборону - било в очі повна відсутність волі до опору з боку влади, поряд з безвідповідальним господарюванням військових штабів, абсолютно ігнорували рад та робочіх організації. Вся двозначність позиції, зайнятої більшовиками в справі оборони від німців, - урядові листки, що закликають до опору і провокують робочих на боротьбу, з одного боку, паніка і пасивність, з іншого, - ставила робочих в безвихідне становище.

Не знали, що робити: здаватися або боротися, бігти в інші незагрозливою райони або залишатися. У всьому відчувалася брехня, яка паралізувала дію; опускалися руки у найактивніших.[25]

Антибільшовицький рух опору в Донбасі в 1918

На початку березня в зв'язку з наступом австро-німецьких частин і частин Армії УНР, по Донбасу прокотилася хвиля антибільшовицьких маніфестацій. Так на станції Авдіївка 3 березня пройшов мітинг за Установчі збори, в цей же день в Слов'янську спалахнуло збройне повстання місцевого населення яке було придушене частинами Червоної армії.[26]

В середині березня в Донбасі спалахнула нова проблема 100 000 німецьких військовополонених самовільно покидали підприємства і намагалися пробитися на батьківщину. У своїй більшості німці були вороже налаштовані по відношенню до більшовиків, в окремих місцях вони брали участі в антібольшицьких повстаннях мітингах і протестах.[27]

Інтернаціональні частини

Структура

  • голова ЦШЧАД — Харечко Тарас Іванович
  • начальник штабу — Пономарьов Дем'ян Іванович
  • відділ мобілізаціі- Соколов
  • відділ формування та навчання — Пелихов
  • відділ постачання — Фіногенов
  • відділ зв'язку — Михайлов
  • оперативна колегія — Пономарьов, Фіногенов і Соколов,
  • медико-санітарний — А. Семашко, Есава
  • секретар штабу — Осташенков

Чисельність

  • 8500
  • 13000[28]
  • 30000

Озброєння

На початку березня 1918 року в розпорядження Донецької армії було передано майно 8-ї армії:

  • радіостанцій — 9
  • електростанція
  • артдивізіон
  • пульорт — 2
  • озброєння
  • обмундирування

В кінці березня за розпорядженням Леніна Всеросійська колегія Червоної армії прислала з РРФСР в Донбас 60 000 гвинтівок, 300 кулеметів, 50 000 комплектів обмундирування, збрую для коней і різне спорядження.[29]

Склад

Командування

Примітки

  1. ↑ Ворошиловград — Сталинград (Великий поход армии К. Е. Ворошилова от Луганска к Царицыну и героическая оборона Царицына) Путеводитель по следам гражданской войны / 10-й отдел ген. штаба РККА. — М.: Воениздат, 1938. Стр 49-50
  2. ↑ Першак, Д. А. Хроника великих дней / Д. А. Першак. Донецк: Донбасс, 1977. Стр 38
  3. ↑ Савченко, 2006, Война Германии, Австро-Венгрии и УНР против Советской Украины (февраль — апрель 1918).
  4. ↑ «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 143
  5. ↑ «Летопись революции» 1927. № 5—6 (26—27) Історичний журнал. Стр 146
  6. ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: Том 1. Стр 237
  7. ↑ «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 146
  8. ↑ «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 146
  9. ↑ Великая Октябрьская Социалистическая революция на Украине: февраль 1917 ‒ апрель1918: сборник документов и материалов в трех томах. ‒ Т. 3: Борьба за распостранение и упрочнение советской власти на Украине: декабрь 1917 ‒ апрель 1918 / Составит.: И. В. Демкин, А. З. Мищенко, С. О. Розин, Е. П. Шаталина; Под ред. С. М. Короливского. Центральный государственный архив Октябрьской революции и социалистического строительства УССР. ‒ К.: Государственное издательство политической литературы УССР, 1957. ‒ 1000 с. Стр 218
  10. ↑ «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 148
  11. ↑ а б «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 149
  12. ↑ «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 152
  13. ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 2. Стр 31
  14. ↑ «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 151
  15. ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 2. Стр 14
  16. ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 2. Стр. 16
  17. ↑ Українська РСР в період громодянської війни 1917—1920 рр. 1967. Т 1. Стр 279
  18. ↑ Грушевский Д. Н. Жданов. Историко-экономический очерк. Донецк 1971.Стр 57
  19. ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 2. Стр 20
  20. ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 2.  Стр 28-29
  21. ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 2. Стр 42
  22. ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 2. Стр 45
  23. ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 2. Стр 53
  24. ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 2. Стр 62
  25. ↑ Партия левых социалистов-революционеров. Документы и материалы. 1917—1925 гг. В 3-х т. / М-во культуры Российской Федерации, Федер. архив. агентство, Ассоц. «Рос. полит. энциклопедия», Рос. гос. архив соц.-полит. истории, Центр по разработке и реализации межархив. программ документ. публикаций федер. архивов, Гос. архив Российской Федерации, Центр. архив Федер. службы безопасности, сост. Я. В. Леонтьев, М. И. Люхудзаев, отв. ред. В. В. Шелохаев. — М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН). 2000-2010. Стр 751-752
  26. ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 2. Стр 11
  27. ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 2.  Стр 46
  28. ↑ Отражение Страной Советов нашествия германского империализма в 1918 году. Валентин Иванович Петров Наука, 1980 — Всего страниц: 415 Стр 191
  29. ↑ Білан Ю. Я. Оборона Донбасу в період наступу німецьких окупантів на Україну в 1918 р. Історичний збірник КДУ № 6, 1954 сТР 58

Джерела

  • Лукьянов X. Красная гвардия Донбасса. Сталино, 1958
  • Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 1. — М.: Высший военный редакционный совет, 1924. — 271 с.;
  • Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 2. — М.-Л.: Госиздат: Отдел военной литературы, 1928. — 298 с.;
  • «Летопись революции» 1927. № 5—6 (26—27) Історичний журнал. До 1929 був друкованим органом Істпарту ЦК КП(б)У, потім — друкованим органом Інституту історії партії і Жовтневої революції на Україні при ЦК КП(б)У. 1922—1933
  • Великая Октябрьская Социалистическая революция на Украине: февраль 1917 — апрель1918: сборник документов и материалов в трех томах. ‒ Т. 3: Борьба за распостранение и упрочнение советской власти на Украине: декабрь 1917 ‒ апрель 1918 / Составит.: И. В. Демкин, А. З. Мищенко, С. О. Розин, Е. П. Шаталина; Под ред. С. М. Короливского. Центральный государственный архив Октябрьской революции и социалистического строительства УССР. ‒ К.: Государственное издательство политической литературы УССР, 1957. ‒ 1000 с.
  • Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия, 1983.
  • Савченко, В. А. (2006). Двенадцать войн за Украину (рос.). Харьков: Фолио. ISBN 966-03-3456-7. Архів оригіналу за 18 березня 2022.

Strategi Solo vs Squad di Free Fire: Cara Menang Mudah!