Згідно з Махабгаратою, Вішну, в його аватаріКрішни виконував обов'язки візника Арджуни, принца Пандави під час війни з Кауравами. Під час війни Крішна не брався до зброї. Під час сутички між Арджуною та Бхішмою Крішна був поранений стрілою Бхішми. Вважається, що зображення в храмі відповідають легенді[8]. Місце називається Алікені, тобто ставок з ліліями, оскільки вважається, що історично місце було повне ставків з ліліями[9]. Згідно з іншою легендою, це місце колись було лісом туласі.
Історія
Храм Партасараті під час фестивалю Шрі Вайкунда Екаадасі.
Храм зазнав значного розширення під час правління королів Віджаянагара, таких як Садасіва Рая, Шріранга Рая та Венкатапаті Рая II (16 століття). Було додано багато вівтарів і стовпових павільйонів (мандапи), як-от Мандапа Тіруваймоджі.
Це одна з небагатьох святинь в Індії, присвячена Крішні як Партасараті, колісниці Арджуни, і містить ідолів трьох аватарів Вішну: Нарасімги, Рами та Крішни[3]. Незвичним є іконографічне поєднання, знайдене у святині. Тут Крішна стоїть з Рукміні, старшим братом Баларамою, сином Прадюмною, онуком Аніруддхою і Сатьякі. Через зв’язок храму з Крішною храм стали вважати Південною Вріндаваною[13][14][15].
Храм мав внутрішній конфлікт з 1750-х років до кінця століття між двома підгрупами вайшнавізму, а саме Тенкалаями і Вадагалаями[16]. Кожна з підгруп наполягала на праві читання власної версії віршів у храмі. Правлячий британський уряд отримав петицію щодо вирішення релігійної суперечки. Англійські записи згадують петицію у 1754 році, подану місцевими жителями та купцями, які прагнули вирішити конфлікт. Вони запропонували брахманам Тенкалая читати свій Шрісайлесадайаптрам біля вівтаря Партасараті, тоді як брахмани Вадакалаї могли читати свої Рамануджадаяпатрам біля вівтаря Телінга Сінгар.
У 1780 році брахмани Тенкалая подали додаткові клопотання стверджуючи, що з моменту побудови храму декламації робили лише вони, а отже саме вони повинні продовжувати традицію. Хоча обидві підгрупи заявляли, що саме їхня практика повинна продовжуватися в храмі, англійські адміністратори в Індії вважали, що дотримання традицій було єдиним виходом для збереження спокою. Так, Тенкалаї отримали дозвіл для своїх декламацій.
Субраман'я Бхараті, легендарного тамільського поета та активіста за незалежність, у храмі штовхнув слон, якого він регулярно годував. Хоча поет пережив цей інцидент, через кілька місяців стан його здоров'я погіршився, і він помер у 1921 році[17].
Свамі Вівекананда, індійський індуїстський чернець, був відданим Партасараті. В одному зі своїх листів до учня Аласінги у 1893 році він пише: "Поклоніться перед лордом Партасараті з Тіруваллікені, і дайте перед Ним зобов’язання великої жертви, одну з цілого життя для бідних, злидарів та пригноблених — до яких час від часу приходить лорд Партасараті і яких він любить понад усе". Цей лист відтворений на одній зі стін в храмовому коридорі[18].
