Генерал-лейтенант прусської армії (18 лютого 1913). Від 2 серпня 1914 року очолював 39-та резервну піхотну бригаду. За три тижні загинув поблизу Тарсьєнна від розриву гранати. Став першим прусським генералом, що загинув у Першій світовій війні.
Двоє з його синів згодом стали титулярними герцогами Саксен-Мейнінгена.
Біографія
Фрідріх з'явився на світ 12 жовтня 1861 року у Майнінгені. Був другим сином та другою дитиною в родині спадкоємного принца Саксен-Мейнінгену Георга та його другої дружини Феодори Гогенлое-Лангенбурзької. Мав рідного старшого брата Ернста та єдинокровних брата Бернхарда та сестру Марію Єлизавету від першого шлюбу батька. Молодший брат Віктор прожив всього три дні. Правлячим герцогом Саксен-Мейнінгену в той час був їхній дід Бернхард II. У вересні 1866 році, після його зречення, батько очолив Саксен-Мейнінген.
Мешкало сімейство в замку Елізабетхенбург у Майнінгені[3]. Літньою резиденцією був замок Альтенштайн у Тюринзькому лісі. Інколи відпочивали віллі Карлотта на озері Комо[4].
Матір померла від скарлатини, коли Фрідріху було десять років. Батько наступного року узяв морганатичний шлюб з акторкою Еллен Франц.
До 1880 року його освітою займався німецький педагог Генріх фон Еґелінґ. Продовжив навчання Фрідріх у Боннському університеті, при цьому відмовившись від супроводження ад'ютанта, коня та карети. Був членом студентського братства «Боруссія», однак у його справах активної участі не брав, зосередившись на навчанні. Ледь не травмувався на заняттях, коли в хімічній лабораторії під час експерименту вибухнула реторта.
Ще у січні 1878 року принц отримав чин другого лейтенанту 6-го Тюринзького піхотного полку № 95, а у жовтні 1881 року став другим лейтенантом польового артилерійського полку № 15 у Страсбурзі. По закінченню навчання поновив свою військову службу й у жовтні 1887 року став першим лейтенантом Першого гвардійського польового артилерійського полку.
1 вересня 1889 року Фрідріх отримав призначення у Королівський уланський полк № 13. Від 1 жовтня 1890 року його було переведено до Гессенського польового артилерійського полку № 11. Там за кілька місяців він став капітаном та командиром Другої кінної артилерійської батареї. 17 жовтня 1893 року повернувся до 6-го Тюринзького піхотного полку № 95. З лютого по травень 1897 року працював у Генеральному штабі. Став майором, а згодом — командиром підрозділу 2-го Рейнського польового артилерійського полку № 23. Потім командував Бергішським польовим артилерійським полком № 59. 16 лютого 1902 року став командиром 5-го Баденського польового артилерійського полку № 76. 19 грудня 1907 року був призначений командуючим 20-ю польовою артилерійською бригадою в Ганновері.
20 січня 1913 року вийшов у відставку зі встановленою пенсією у статусі à la suite у складі 5-го Баденського польового артилерійського полку № 76. Також продовжував залишатися у складі 6-го Тюринзького піхотного полку № 95. 18 лютого 1913 року отримав чин генерал-лейтенанта.
У червні 1914 року його батько помер, і старший брат Бернхард став правлячим герцогом Саксен-Мейнінгену. Майже відразу після цього почалася Перша світова війна. Фрідріх був знову покликаний до лав армії та від 2 серпня 1914 року отримав командування над 39-ю резервною піхотною бригадою.
За три тижні він загинув у Бельгії в битві при Шарлеруа від розриву гранати. 25 серпня його загибель була офіційно підтверджена[5]. Поховали принца на парковому цвинтарі Мейнінгена[6]. На військовому цвинтарі Тарсьєнна встановлено меморіальний камінь на честь Фрідріха[7].
Його середній син Ернст загинув за кілька днів до нього у Франції. Старший був важко поранений, але зрештою одужав[8].
Георг (1892—1946) — титулярний герцог Саксен-Мейнінгена у 1941—1946 роках, був одруженим із графинею Кларою Марією фон Корфф Шміссінг-Керссенброк, мав четверо дітей;
Ернст (1895—1914) — одруженим не був, дітей не мав;
Луїза (1899—1985) — дружина барона Ґеца фон Ваґенхайма, мала сина та доньку;
Бернхард (1901—1984) — титулярний герцог Саксен-Мейнінгена у 1946—1984 роках, був двічі одруженим, мав п'ятеро дітей.
Hans Philippi: Die Wettiner in Sachsen und Thüringen. C.A. Starke Verlag, Limburg 1989, ISBN 3-7980-0691-1.
Bernhard Post, Dietrich Werner: Herrscher in der Zeitenwende: Wilhelm Ernst von Sachsen-Weimar-Eisenach. 1876—1923. Glaux, Jena 2006, ISBN 978-3-931743-94-9, стор. 145, 153, 162, 486—487.
Arnold: Stammliste der Offiziere des 6. Thüringischen Infanterie-Regiments Nr. 95 nebst Stammtruppenteilen, vom 18. Februar 1807 ab. Perhes Verlag, Gotha 1900, стор. 188–189.
Paul Burg: Deutsche Prinzen, die für Deutschland starben: Zum Gedächtnis, Leipzig: Xenien-Verl., 1915, стор. 29—42.
.jpg)
