PROFILBARU.COM

Франческо IV Гонзага
Франческо IV Гонзага
Francesco IV Gonzaga
	Франческо IV Гонзага Франческо Гонзага на портреті пензя художників студії Франса Пурбуса молодшого
герцог
Початок правління:	16 лютого 1612
Кінець правління:	22 грудня 1612
Попередник:	Вінченцо I Гонзага
Наступник:	Фердинандо Гонзага
Дата народження:	7 травня 1586
Місце народження:	Мантуя, Мантуанське герцогство
Країна:	Мантуї та Монтферрата
Дата смерті:	22 грудня 1612 (26 років)
Місце смерті:	Мантуя, Мантуанське герцогство
Поховання	Basilica Palatina di Santa Barbarad
Дружина:	Маргарита Савойська
Діти:	Марія, Людовіко, Елеонора
Династія:	Гонзага
Батько:	Вінченцо I Гонзага
Мати:	Елеонора де Медічі

Франческо IV Гонзага (італ. Francesco IV Gonzaga; 7 травня 1586 — 22 грудня 1612) — герцог Мантуї та Монтферрата у лютому— грудні 1612 року, син попереднього герцога Вінченцо I Гонзага та тосканської принцеси Елеонори Медічі. Великий магістр ордену Крові Ісуса Христа.

Життєпис

Франческо народився 7 травня 1586 року у Мантуї. Він став первістком в родині герцога Мантуї та Монтферрата Вінченцо I Гонзага і його другої дружини Елеонори де Медічі, з'явившись на світ за два роки після їхнього весілля. Згодом сім'я поповнилася трьома синамиː Фердинандо, Ґульєльмо Доменіко та Вінченцо й двома донькамиː Маргаритою та Елеонорою.

Під час правління його батька мантуанський двір був значним культурним центром. Герцог покровительствував науці та мистецтвам.

У віці 20 років Франческо узяв за дружину 18-річну принцесу Савойську Маргариту. Шлюб був політично спланованим. Обидві родини прагнути володіти Монтферратом. Гонзага цим союзом намагались усунути претензії Карла Еммануїла I на дані території. Савойці ж мали на меті забезпечити свій вплив у ворожому домі шляхом продовження династії, збільшенні, таким чином, кількості своїх прихильників та надбанню прав на землі.

Весілля відбулось 19 лютого 1608 в Турині. У подружжя народилося троє дітейː

Марія (29 червня 1609— 14 серпня 1660) — дружина Карла II Гонзага, герцога Неверського,^[1] мала трьох дітей;
Людовіко (27 червня 1611— 3 грудня 1612) — помер у ранньому віці;
Елеонора (12—13 вересня 1612) — прожила лише день.

Також є відомості про побічного синаː

Луїджі (?— 1605) — помер у ранньому віці.

Принц був великим магістром новоствореного ордену Крові Ісуса Христа.

У лютому Франческо успадкував від батька герцогство. Його правління продовжилось всього кілька місяців. Ніякими значними подіями відмічене не було. Тривала лише ворожнеча із герцогом Парми Рануччо I Фарнезе. Здавалося, що справа вже дійшла до зброї, однак дипломатам Савойї та послу Франції вдалося врегулювати ситуацію мирним шляхом.

Герцог намагався скоротити витрати, щоб якось стабілізувати скрутне становище із фінансами, яке дісталось йому у спадок. Щоб впоратися із численними боргами він навіть розлучився із Клаудіо Монтеверді, хоча й був великим поціновувачем музики та театру. Також залишився в історії Мантуї, як людина правосуддя, будучи особливо уважним до прав євреїв у своєму місті.^[2]

Однак, його старання були перервані епідемією віспи, що почалася в Мантуї. На початку грудня вона забрала його єдиного сина Людовіко, а наприкінці — від неї помер і сам Франческо. Похований в базиліці святої Барбари.

Мантую успадкував його молодший брат Фердинандо. Монтферрат було присуджено доньці Марії.

Фердинандо, що був кардиналом,^[3] довелося для цього скласти сан. Савойські міністри пропонували його шлюб із Маргаритою, але цього не відбулося. Невдовзі почалася перша війна за Монтферрат.

Генеалогія

Франческо

Примітки

↑ Марія ді Ґонзаґа-Невер [1] (італ.)
↑ Франческо IV [2] [Архівовано 2013-12-17 у Wayback Machine.] (італ.)
↑ Біографія Фердинандо Ґонзаґа [3] (італ.)

Література

Giuseppe Coniglio. I Gonzaga. Varese, Dall'Oglio, 1967.
Lorenzo Bignotti. La Zecca di Mantova e Casale (Gonzaga). Mantova, Grigoli, 1984
Mario Castagna, Stemmi e vicende di casate mantovane, Montichari, 2002.
Bellonci, Maria. A Prince of Mantua: The Life and Times of Vincenzo Gonzaga. London: Weidenfeld and Nicolson. 1956
Brinton, Selwyn. The Gonzaga. Lords of Mantua. London: Methuen. 1927
Fenlon, Iain. Music and Patronage in Sixteenth-Century Mantua. Cambridge: Cambridge University Press. 1980