Франсуа Едлен, абат д'Обіньяк

Громадянство	Франція
Дата народження	4 серпня 1604(1604-08-04)[1][2]^[…]
Місце народження	Париж[4]
Дата смерті	25 липня 1676(1676-07-25)[1][2]^[…] (71 рік)
Місце смерті	Немур[4]
Рідна мова	французька
Мова творчості	французька
Рід діяльності	драматург, письменник
Посада	абат[4]
Підтверджено в	Mare Magnum volume 82^d[5]
Статус авторського права як автора	термін дії авторських прав закінчився^d
Сторінка автора на Вікісховищі	François Hédelin
Франсуа Едлен, абат д'Обіньяк у Вікісховищі

Франсуа Едлен, абат д'Обіньяк (фр. François Hédelin, abbé d'Aubignac; 4 серпня 1604, Париж — 27 липня 1676) — французький письменник і священнослужитель.

Біографія

Батьком Франсуа Едлена був Клод Едлен, юрист парламенту, а матір'ю Катрін Паре, дочка відомого хірурга Амбруаза Паре. Після недовгої юридичної практики в Немурі він залишив право і прийняв священний сан. Згодом був призначений вихователем одного з племінників Рішельє, герцога де Фронсака. Це покровительство забезпечило йому абатства Обіньяк і Менак. Смерть герцога де Фронсака у 1646 році поклала край надіям на подальші привілеї, і Амбруаз Пере д'Обіньяк усамітнився в Немурі, займаючись літературою до самої смерті.^[6]

Він брав активну участь у літературних суперечках свого часу. Проти Жиля Менажа він написав «Теренс виправданий» (1656); він стверджував, що йому належить ідея «Карти ніжності» з «Клелі» пані де Скюдері; а, попри те, що був палким шанувальником Корнеля, він виступив проти нього за те, що той не згадав абата у своїх «Розмовах про драматичну поезію». Він був автором чотирьох трагедій: «Симінда» (1642), «Орлеанська діва» (1642), «Зенобі» (1647) та «Мучеництво святої Катерини» (1650). «Зенобі» була написана з наміром надати модель, у якій дотримувались би суворих правил драми, як їх розуміють теоретики.^[6]

Обираючи сюжети для своїх п'єс, д'Обіньяк, здається, керувався бажанням проілюструвати різні види трагедії — патріотичну, античну та релігійну. Натомість драматурги, яких він мав звичку критикувати, не забарилися скористатися можливістю реваншу, який давала постановка цих п'єс.^[6]

Досі згадують д'Обіньяка як теоретика. Закони драматичного методу та побудови загалом були викладені д'Обіньяком у його «Практиці театру». Книга була опублікована лише в 1657 році, але він почав писати її за наполяганням Рішельє ще в 1640 році. У своїх «Академічних припущеннях або дисертації про „Іліаду“ Гомера» («Conjectures académiques ou dissertation sur l'Iliade d'Homère»), опублікованих через майже сорок років після його смерті, він поставив під сумнів існування Гомера та в певному сенсі попередив висновки Фрідріха Августа Вольфа в його Prolegomena ad Homerum (1795).

Зміст «Практики театру» узагальнив Фердинанд Брюнетьєр у своїй статті про д'Обіньяка у «Великій енциклопедії». Див. також G Saintsbury, Hist. of Criticism, bk v., та Hippolyte Rigault, Histoire de la querelle des anciens et modernes (1859).^[6]

Примітки

1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
2. Babelio — 2007.
   d:Track:Q2877812
3. Encyclopædia Britannica
   d:Track:Q5375741
4. Michaud L. Biographie universelle ancienne et moderne, Biographie universelle, ancienne et moderne: Histoire, par ordre alphabétique, de la vie publique et privée de tous les hommes qui se sont fait remarquer par leurs écrits, leurs actions, leurs talents, leurs vertus ou leurs crimes. — Vol. 2. — P. 383.
   d:Track:Q19135495d:Track:Q3260541
5. http://www.maru.firenze.sbn.it/MareMagnum/mare_magnum.htm
6.  Одне або декілька з попередніх речень включає текст з публікації, яка тепер перебуває в суспільному надбанні:
   Hugh Chisholm, ред. (1911). Aubignac, François Hédelin . // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. 2. Cambridge University Press. с. 889—890. (англ.)

Див. також

• Гомерівське питання

Посилання

• Бібліографія. Франсуа Едлен, абат д'Обіньяк // Німецька національна бібліотека