PROFILBARU.COM

Зовнішні відеофайли
	На ювілей Оксани Франко в Підгірках зібралося понад 30 родаків Каменяра на YouTube // ВікнаTV. — 2019. — 28 травня.
	Спогади Оксани Франко про навчання у Львівському університеті (др. пол. 50-х рр.) на YouTube // Архів Львівського університету. — 2016. — 19 травня.
	На 83-му році життя відійшла у вічність відома громадська діячка Оксана Франко на YouTube // ТРК РАІ. — 2021. — 21 вересня.

Оксана Франко
Оксана Франко
Оксана Омелянівна Франко
Народилася	19 березня 1939; Підгірки, Калуш, Станиславівське воєводство, Польська Республіка
Померла	17 вересня 2021 (82 роки); Львів, Україна
Поховання	Личаківський цвинтар
Громадянство	УРСР → Україна
Діяльність	історикиня, етнолог, архівістка, вчителька, громадська діячка
Alma mater	Львівський державний університет
Членство	Наукове товариство імені Шевченка
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Франко.

Оксана Омелянівна Франко (19 березня 1939^[1]^[2], с. Підгірки, нині в складі м. Калуш, Івано-Франківська область — 17 вересня 2021, м. Львів) — український історик, етнолог, архівіст, педагог, громадський діяч, доктор історичних наук (2000), професор (2004). Дійсний член НТШ. Почесний громадянин м. Калуш (1997). Дружина Дмитра Данилюка; онука Онуфрія Франка, брата Івана Франка.

Життєпис

Оксана Франко народилася 19 березня 1939 року в селі Підгірках (нині однойменний мікрорайон м. Калуша) у родині Омеляна Франка й Анни Тацуняк.

Навчалася в Калуській середній школі № 1 (1955). Закінчила історичний факультет Львівського державного університету (1960). У 1995 році проходила стажування в Європейському центрі Наукового товариства імені Шевченка в Парижі (Сарсель).

Працювала науковцем центральних державних архівів (1960—1968), старшим науковим співробітником, завідувачем відділу Центрального державного історичного архіву в Києві (1968—1975), завідувачем Наукового архіву Інституту археології (1975—1990).

Від 1991 — у Львівському національному університеті імені Івана Франка: доцент (1994), професор (2004) катедри історії та етнографії України (згодом реорганізована в катедру етнології); член Вченої ради історичного факультету. Входила до складу редколегій наукових видань.

Померла 17 вересня 2021 року у Львові^[3]. Похована 20 вересня 2021 року на 4 полі Личаківського цвинтаря^[4].

Громадська діяльність

1976 року разом із правозахисниками Мирославом Мариновичем, Миколою Матусевич, Ольгою Гейко-Матусевич, Надією Світличною відвідала могилу художниці та дисидентки Алли Горської на Берковецькому цвинтарі.

1992 року разом із сином Андрієм організувала Музей-оселю родини Івана Франка в Калуші, для якого передала власний будинок.

Доробок

Автор понад 200 наукових публікацій, монографій, 20 оглядів архівної спадщини видатних українських археологів, серед них: Федір Вовк, Данило Щербаківський, Вікентій Хвойка, Сергій Гамченко, Володимир Грінченко, Микола Макаренко, Дмитро Яворницький. Уперше назвала імена та надрукувала матеріали репресованих і заборонених у 1930—1940-х роках вчених-археологів: Миколи Макаренка, Петра Курінного, Євгенії Козловської, Вадима Щербаківського, Федора Козубовського. Також працювала з надбаннями Івана Франка, Володимира Гнатюка та інших.

Видала монографії «Федір Вовк» (1997), «Федір Вовк — вчений і громадський діяч» (2001). Співавтор видань «Кирило-Мефодіївське товариство» (у 3-х томах, 1990), «Щоденник О.Ф. Кістяківського» (у 2-х томах, 1994; 1995), «Українське національне відродження в документах та мемуарах» (1996), «Листування Федора Вовка з Володимиром Гнатюком» (2001). Один з упорядників додаткових 51—53 томів до видання «І. Франко. Зібрання творів у 50-ти томах» (2008).

Захистила докторську дисертацію «Наукова та суспільно-політична діяльність Федора Кіндратовича Вовка» (2000).

Учасниця археологічних експедицій; організатор наукової конференції «Тарас Шевченко і археологія», виставок наукових та художніх праць, зустрічей.

Нагороди

почесний громадянин м. Калуш (1997) — за значний внесок у становлення української державності та видатні особисті заслуги в розбудові міста;
медаль Президії Верховної Ради УРСР «В пам'ять 1500-річчя Києва» (1983);
відзнака «Незалежності України — 10 років» (2001);
почесна грамота Головного управління туризму і культури Івано-Франківської ОДА (2007).