Серед перших літаків, обладнаних туалетом, — Handley Page Type W 1919 року, de Havilland Doncaster 1921 року та Caproni Ca.60 1921 року[1]. Однак Caproni розбився під час другого польоту і більше ніколи не використовувався. Авіалайнер Handley Page H.P.42, спроєктований у 1928 році, був обладнаний туалетами в центрі літака.[2] Британський літак Supermarine Stranraer, який вперше піднявся в повітря у 1934 році, був обладнаний туалетом, який був відкритий у повітря. Коли кришка піднімалася в польоті, потік повітря створював свистячий звук, через що літак отримав прізвисько «Свистяча вбиральня»[3]. Літак «Short Sunderland», який служив у військах з 1938 по 1967 рік, був порівняно добре обладнаний і мав порцеляновий туалет зі змивним бачком.
Член екіпажу на борту бомбардувальника «Vickers Wellington» Королівських ВПС часів Другої світової війни. Контейнер праворуч від нього — хімічний туалет літака «Elsan» (1939—1941)
Під час Другої світової війни великі бомбардувальники, такі як американський Boeing B-17 Flying Fortress і британський Avro Lancaster, несли на борту хімічні туалети (в основному відро з сидінням і кришкою, див. відерний туалет); у британському вжитку вони називалися «Elsans» на честь компанії, яка їх виробляла. Вони часто переповнювалися й ними було важко користуватися. Сильний холод на великій висоті вимагав від екіпажів носити багато шарів важкого одягу, а пілоту, можливо, доводилося робити різкі маневри без попередження, що призводило до перекидання відра, яке розкидало відходи в усі боки. Відра були непопулярні серед екіпажів бомбардувальників, які намагалися уникати їх використання, якщо це було можливо, особливо коли літак кренився, внаслідок чого відро перекидалося й виливало свій вміст на його користувача[4]. Члени екіпажу бомбардувальників іноді вважали за краще мочитися в пляшки або випорожнюватися в картонні коробки, які потім викидали з літака. Коли таких контейнерів не було, члени екіпажу мочилися з бомбового відсіку або випорожнювалися на руки й викидали відходи через один з отворів поясної гармати.[4]
Мала авіація
Під час Другої світової війни невеликі літаки, такі як винищувачі, були оснащені пристроями, відомими як «розвантажувальні трубки». Вони складалися з воронки, прикріпленої до шланга, який виводився назовні, і який можна було використовувати для сечовипускання. Ці пристрої були незручними в використанні та могли замерзнути та заблокуватися в умовах сильного холоду на великій висоті [4].
Такі пристрої все ще іноді встановлюються на сучасних військових літаках і невеликих приватних літаках, хоча жінкам важко ними користуватися. Чоловіки-пілоти планерів, які здійснюють тривалі польоти у висоті, можуть носити зовнішній катетер, який або зливається в мішок для збору сечі, або з'єднаний з трубкою, яка виводить сечу назовні. Якщо використовується останній підхід, необхідно подбати про те, щоб потік сечі не контактував з іншими частинами літального апарату, де він може з часом викликати корозію[5].
Іншим розв'язанням проблеми сечовипускання під час тривалих військових патрулювань, особливо на сучасних військово-морських патрульних кораблях, де пілот пристебнутий до свого крісла, є використання сумки для зберігання губки на блискавці, яка утилізується в кінці польоту.
