У широкому сенсі Токійська затока — акваторія північніше лінії, яка зв'язує мис Цуруґі («Мис меча») півострова Міура та мис Су («Острівний мис») півострова Босо, включаючи в себе протоку Ураґа[en]. Площа акваторії — 1320 км².
У вузькому сенсі — Токійська затока — акваторія північніше лінії, яка зв'язує мис Каннон («Мис бодхісаттви Каннон») півострова Міура та мис Фуццу[en] («Мис багатого порту») півострова Босо. Площа акваторії — 922 км².
У затоку впадають річки Тама, Цурумі, Едо й Ара. Оскільки береги протоки Ураґа вузькі, відсоток морської води з океану, що змішується з річковими водами у північній частині затоки, невисокий. Це часто спричиняє цвітіння вод. На противагу цьому південна частина затоки перебуває під впливом теплої течії Куросіо і має солону гарну воду, яка є домівкою для південних риб і коралів.
У другій половині XIX—XX століття у Токійській затоці було зведено багато штучних островів, переважно під морські фортеці. Єдиним природним островом залишається острів Сару («Мавпячий острів»), що належить місту Йокосукапрефектури Канаґава.
Затока має вихід до префектури Канаґави, Токіо і Тіби. На узбережжі цих префектур розташовані заводи та підприємства промислового району Токіо-Йокогама, важливого економічного центру Японії ще з XIX століття.
Віддавна піщані й мілководні береги і вати Токійської затоки рекультивувалися місцевими жителями. З XXI століття площа рекультивованих земель становить 249 км². На відвойованих у моря ділянках знаходяться Токійський Міжнародний аеропорт Ханеда і Токійський Дснейленд, третина площі міста Ураясу і весь район Міхама міста Тіба. Традиційно рекультивовані зони використовувалися під промислові підприємства, однак після 1990-х років вони служать спальними районами, центрами торгівлі тощо.
Токійська затока є важливим транспортно-торговельним вузлом. Через міста Кавасакі і Кісадзару проходять міст і підводний тунель Aqua-Line Токійської затоки. Пороми з'єднують обидва боки протоки Урагава.
Історія
У 5-му — 4-му тисячоліттях до н. е. у зв'язку з таненням останнього льодовика води Токійської затоки займали площу в півтора раза більшу за сучасну, глибоко вклинюючись у русла річок Кантоської рівнини. З поступовим похолоданням затока набула сьогоденних обрисів. До XIX століття берегова лінія була віддалена від сучасної на 10—20 км вглиб острова Хонсю.
Токійська затока згадується у хроніках XI століття як стратегічно важлива місцевість, один з морських районів Східної Японії. У XIV—XVI століттях тут активно діяли японські пірати. У XVI столітті затока була місцем постійних боїв самурайських флотилій родів Сатомі і Ходзьо.
У XVI—XIX століттях Токійська затока називалася Едоським морем, Едоською затокою або Внутрішньою затокою, оскільки знаходилась перед Едоським замком, головною фортецею сьоґунату Токуґава.
У 1850-х роках Токійська затока стала місцем переговорів японського уряду з іноземними делегаціями, що привели до скасування режиму «ізоляції» Японії від Заходу.
2 вересня 1945 року на борту лінкора США «Міссурі», що стояло в затоці, було підписано акт капітуляції Японії й закінчено Другу світову війну.
