Походив із міщан, син коваля, учасника революційного руху. Закінчив міське училище в Олександрівську, навчався у Вищій школі Лесгафта, не закінчив, перейшовши на нелегальне становище.
Член РСДРП(б) з 1902 року. З 1906 есер-максималіст. У 1908 році засуджений до 6 років каторги, заміненої безстроковим п
засланням. Утік за кордон, співпрацював у лівих газетах. Повернувся з Женеви до Росії в 1917 році.
Український есер, кандидат у члени ЦК УПСР. Голова Ради Слобідської України. Влітку 1917 року Сіверо-Одоєвський був Харківським губернським інструктором Української Центральної Ради.[1] У 1917 році — голова Харківського губернського громадського комітету.
З жовтня по листопад 1917 року — голова військово-революційного комітету Харківської губернії. З листопада 1917 по січень 1918 року — голова виконавчого комітету Харківської губернської ради.
29 січня 1918 арештований силами Михайла Ковенка під час засідання Малої Ради разом з С. Бачинським, П. Любченком, Г. Михайличенком, М. Полозом, О. Шумським зі звинуваченнями в підготовці повстання у військах і намаганні підірвати Центральну Раду зсередини. Тоді їх називали лівобережці або лівобережна фракція Української партії соціалістів-революціонерів, пізніше вони утворили партію боротьбистів. У 1918 році — лівий есер, член повстанської «дев'ятки». Делегат ІІ Всеукраїнського з'їзду рад у березні 1918 в Харкові, заступник голови ЦВК радянської України. З травня 1918 року — член ЦК Української партії есерів (боротьбистів). З червня 1919 року — член РКП(б).
Працював у народному комісаріаті важкої промисловості СРСР, розвідуправлінні РСЧА, в народному комісаріаті закордонних справ СРСР, інших установах. Входив до складу товариства політкаторжан.
Сталінські репресії та реабілітація
Заарештований у січні 1938, у серпні 1938 засуджений Військовою колегією Верховного суду СРСР як іноземний шпигун. Розстріляний.
Гуковський Павло (1767) · Афанасьєв Федір (1768–1778) · Артюхов Петро (1779–1784) · Карпов Артемій (1784–1789) · Павлов Олександр (1790–1791) · Тамбовцєв Олексій (1791–1793) · Анікєєв Андрій (1793–1796) · Бутенко Михайло (1796–1799) · Урюпін Єгор (1799–1805) · Анікєєв Андрій (1805–1808) · Карпов Федот (1808–1811) · Ламакін Василь (1811–1823) · Криворотов Григорій (1823–1828) · Мотузков Антон (1829–1834) • Кузін Кузьма (обраний, але не займав посади) (1835) · Ковальов Дмитро (1835–1837) · Карпов Сергій (1838) · Базилевський Федір (1838–1839) · Климов Андрій (1839–1841) · Гринченков Гавриїл (1841–1843) · Рудаков Федір (1844–1846) · Котляров Михайло (1846–1847) · Рижов Іван (1847–1849) · Рудаков Олексій (1850–1852) · Костюрін Сергій (1853–1858) · Северин Олександр (1859–1861) · Скриннік Олексій (1862–1867) · Шатунов Микола (1867–1870) · Гордієнко Єгор Степанович (1871–1873) · Чєпєлкін Олексій (1874–1875) · Ковальов Олександр (1875–1884) · Фесенко Іван (1884–1891) · Щелков Володимир (1892–1893) · Голенищев-Кутузов Іван Тимофійович (1893–1900) · Погорілко Олександр Костянтинович (1900–1912) · Будберг Роман (1913) · Дорофєєв Микола (1913–1914) · Багалій Дмитро Іванович (1914–1917) · Стефанович Сергій Григорович (1917) · Сіверо-Одоєвський Опанас (1918) · Салтиков Микола Миколайович (1919)
.svg){kind=small}
