Збудована 1888 на місці старої церкви, зведеної у 1770-х роках. Нова церква споруджена місцевими майстрами — коштом кількох куренів станових козаків колишньої Голінської сотні Прилуцького полку.
У селі Голінка з часів Речі Посполитої існувала дерев'яна церква Архістратига Михаїла, а друга церква — Спасівська — зведена у 1770-х роки поблизу Сотенної канцелярії. Її парафіянами були родини зі статусом козаків, зведено храм на станових козацьких землях. Кошти знов-таки збирали станові козаки села Голінка.
Священики церкви
На відміну від Михайлівської парафіяльної церкви, де був спадковий священницький рід, Спаська церква мала настоятелів різного походження, бо за старовинною традицією у Київській митрополії священиків обирали, а не призначали. Зокрема, 1780 року у Спаській церкві служив отець Онисифор Ярославський, очевидно не з Голінки. Натомість причт — дячок та паламар — мають місцеві козацькі прізвища: Самусь та Іванов.
Будинок священиків був розташований неподалік, на Гайворонському шляху. Стояв окремо, утворюючи так звану Попову вуличку. У 1930-х роках у дворі будинку поховано останнього священика Голінки, якийЮ імовірно, був убитий комуністами. Тепер на місці хати священика будинок, де жив голова колгоспу Руденко.
Загибель церковної споруди
Спасо-Преображенська церква с. Голінки (1960-ті роки). Вид з північного боку
Церкву двічі плюндрували у часи совєцької окупації. Спершу її було закрито після акції геноциду українського народу — 1934 року. Але після вигнання із села сталінської влади, у вересні 1941 року, Спасо-Преображенську церкву знову відкрито для парафіян, повернуто на місце частину ікон і навіть дзвони. Священиком став уродженець Конотопу Володимир Єршов — постійно мешкав у Дептівці.
Після повернення комуністів 1943 року церкву певний час не займали. Сформували двадцятку православних, яка орендувала власну ж церкву у органів комуністичної влади. У двадцятці активними були лише представники козацьких родин, ветерани 1-ї Світової війни, зокрема Мирон Мигирич та Григорій Носенко.
Одним із регентів хору була Олена Мигирич — дружина Мирона Мигирича, з Гузівки.
1960 року почали нову, всеукраїнську кампанію із закриття православних храмів. Спираючись на сфабриковані відомості Голінської сільської ради, Чернігівська обласна рада дала дозвіл на повторне закриття церкви.
15 червня1961 парафія Спасо-Преображенської церкви офіційно припинила існування, а протоієрею Кирилу (уродженець Красного Колядина, колишній офіцер імператорської армії) заборонено проводити служби у храмі.
Не зважаючи, що церкву віддали під шкільне приміщення, вона багато років стояла пусткою. У 1970-х місцевий колгосп почав використовувати її як склад та сушарню тютюну. Але 1985 на адміністрацію села прийшли документи, які відкривали шлях для присвоєння будівлі Спасо-Преображенської церкви статусу архітектурної пам'ятки. Тим не менше, сільська влада саботувала цю ідею, а 24 червня1986 року — точно на своє 100-ліття — церковна споруда раптово згоріла.
Версії пожежі
Підпал з боку працівників спецслужб або місцевої адміністрації (версія частини селян та священиків);
Самозаймання через іскру з подвір'я хати глухонімої жінки, яка нібито палила матраци (версія колишнього голови голінського колгоспу І. Федька);
Самозаймання через велику спеку та захаращеність дзвіниці церкви старим тютюном (нейтральна версія більшості людей молодого віку).
Архітектура
Споруджена 1886. Для будівництва використовувалися місцеві породи дерева (дуб) — голінська гілка родини Скоропадських пожертвувала на церкву цілу діброву, що було коштовним подарунком — у цей час тривало будівництво залізниці Бахмач-Катеринослав і за таке дерево платити великі гроші.
Будівельники — два майстри, батько й син, імена яких невідомі. Дату закінчення робіт позначено окремим клеймом на внутрішній стороні дзвіниці. Існує переказ про конфлікт будівельників, який закінчився убивством. Відтак із покоління в покоління передавалася притча про недобре майбутнє церковної споруди.
Висота — 30 метрів. Розташована на узвишші в районі кутка Гайворонський шлях, що робило її домінантою місцевості, дзвіниця проглядалася на десятки кілометрів довкола.
Джерела
Архів газети «Голінка», 2010–2011.
Ростислав Носенко-Мартинюк. Історія Голінки, 2013 (рукопис).
Примітки
↑ЦДІАК У. 127.1020.4852. Арк. 102. З відомости Ічанської протопопії про церкви, правлячих священнослужителів, їхніх дітей та окремо («особо») не визначених до причту церковників та їхніх дітей. 1780 р.
