Саламан Ермій Созомен (грец.Σαλαμάνης Ἑρμείας Σωζομενός;[a]лат.Sozomenus; прибл. 400 — прибл. 450 р. н.е.), знаний як Созомен — римський юрист та історик християнської церкви.
Народився Созомен близько 400 року у Ветелії, маленькому містечку поблизу Гази, у багатій християнській родині Палестини.
Виклав історію Південної Палестини, що походить від усної традиції.[9] Ймовірно був знайомий з регіоном навколо Гази і згадував, що бачив єпископа Зенона з Маджуми, морського порту Гази.
Дідусь
Созомен писав, що його дід жив у Ветелії,[10] поблизу Гази, і став християнином разом зі своєю родиною, ймовірно, за Констанція II. Сусід на ім’я Алафріон був чудесним чином зцілений святим Іларіоном, який вигнав з того демона, і, як очевидці чуда, навернулася вся сім’я Діда, разом з Алафріоном. Згідно з його розповіддю, навернення стало поворотним пунктом у християнізації південної Палестини.
У власному колі дідусь став дуже шанованим тлумачем Святого Письма. Нащадки заможного Алафріона заснували в окрузі церкви та жіночі монастирі, особливо активно пропагуючи чернецтво. Сам Созомен розмовляв з одним із них, дуже старим чоловіком. Історик стверджував, що виховувався під чернечим впливом, що підтверджує його життя.[9]
Життя та кар'єра
Освіта
Созомен, схоже, виховувався в колі Алафріона і був вдячний за науку чернечому ордену. Його ранньою освітою керували ченці в рідній місцевості. Неможливо встановити, за яким навчальним планом він навчався в монастирських школах, але його твори дають чітке свідчення про ґрунтовність, заснованою на грецькій освіті.[11]
Він зберіг враження юності, і його творчість, за його словами, стала пам’ятником його пошани ченцям загалом і учням Іларіона зокрема.[9]
Юрист
Ставши дорослим, здобув освіту юриста. Вивчав право у Бейруті. Потім вирушив до Константинополя, щоб побудувати свою кар'єру юриста, ймовірно, при дворі Феодосія II. Працюючи там, близько 443 року, він задумав проект написання історії Церкви.[11]
Писання з історії Церкви
Созомен написав дві праці з церковної історії, з яких збереглася лише друга.
Друга робота Созомена продовжується приблизно там, де завершилась перша. Він написав її в Константинополі приблизно у 440–443 роках і присвятив імператору Феодосію II.
Праця складається з дев’яти книг, приблизно впорядкованих за періодом правління римських імператорів:
Книга II: від Нікейського собору до смерті Костянтина (325–337)
Книга III: від смерті Костянтина I до смерті Константа I (337–350)
Книга IV: від смерті Константа I до смерті Констанція II (350–361)
Книга V: від смерті Констанція II до смерті Юліана Відступника (361–363)
Книга VI: від смерті Юліана до смерті Валента (363–375)
Книга VII: від смерті Валента до смерті Феодосія I (375–395)
Книга VIII: від смерті Феодосія I до смерті Аркадія (395–408)
Книга IX: від смерті Аркадія до правління Валентиніана III (408–25)
Книга IX неповна. У присвяті твору він стверджує, що мав намір продовжувати її до 17-го консульства Феодосія II, тобто до 439 року. Збережена історія закінчується близько 425 року. Вчені розходяться в думці, чому немає кінця. Альберт Гульденпенінг припускє, що сам Созомен знищив кінцівку роботи, оскільки в ній він згадав імператрицю Елію Євдокію[9], яка пізніше впала в опалу через передбачувану зраду. Однак виявляється, що Никифор, Феофан і Феодор Лектор насправді читали кінець твору Созомена, згідно з їхніми власними працями, створеними пізніше. Тому більшість вчених вважає, що твір справді був закінчений і, отже, дійшов до нас лише у пошкодженому стані. [9]
Інші твори
За словами історика та дослідника ісламу Майкла Кука, Созомен писав, що група «сарацинів» (арабів) у Палестині прийняла єврейські закони та звичаї після контакту з євреями і, можливо, була (за словами Кука) попередниками ісламу та мусульман. [12]
Джерела
Для своєї роботи Созомен запозичував інформацію з інших джерел.
Джерелом приблизно трьох чвертей його робіт були праці Сократа Схоластика. Літературні стосунки цих письменників зустрічаються часто. [13] Валесій стверджував, що Созомен читав Сократа, а Роберт Хассі і Гульденпенінг це довели. Наприклад, Сократ у (IX) розповідає анекдот, який він чув, і каже, що ні Євсевій, ні будь-який інший автор не повідомляє про це, але цей анекдот зустрічається у Созомена, I.XXII, подібність дикції показує, що текст Сократа був першоджерелом.
Ступінь цієї залежності неможливо точно визначити. Созомен використав твір Сократа як путівник до джерел і впорядкування. У деяких питаннях, як-от у Новаціанцях, Созомен повністю залежить від Сократа. [11]
Але Созомен не просто копіював Сократа. Він повернувся до основних джерел, які використовував Сократ та інших джерел, часто включаючи більше з них, ніж Сократ.
Він використовував твори Євсевія, першого великого історика Церкви. В описі видіння Костянтина прямо цитується Vita Constantini Євсевія.
Здається, Созомен також консультувався з Historia Athanasii, а також з роботами Афанасія Великого, включаючи Vita Antonii. Він завершує висловлювання Сократа з Апології проти Аріана, і копіює Adv. Афанасія. episcopos AEgypti, xviii-xix.
Руфінус часто використовується. Повчальним у цьому відношенні є порівняння історії про дитинство Афанасія у Созомена, Сократа і Руфіна. Руфін — оригінал; Сократ прямо стверджує, що він слідує за Руфіном, тоді як Созомен знає версію Сократа, але не задоволений нею і слідкує за Руфіном більш уважно.
Церковні записи, якими користується Созомен, в основному взяті з Сабіна, на якого він постійно посилається. Таким чином він використовує записи синодів від Тирського (335 р.) до Антіохійського в Карії (367 р.).
У період від Феодосія I Созомен припинив слідкувати за роботами Сократа і пішов за Олімпіадором Фіванським, який, ймовірно, був єдиним його світським джерелом. Порівняння із Зосимом, який також використовував Олімпіадора, здається, показує, що вся дев’ята книга Созомена є, переважно, скороченим уривком з Олімпіадора.
Созомен користувався багатьма іншими авторитетами. Сюди входять джерела, що стосуються християнства в Персії, історії ченців, Vita MartiniСульпіція Севера, праці Іларія, логосиЄвстафія Антіохійського, лист Кирила Єрусалимського до Констанція щодо чудесного бачення хреста та Палладія.
Він також використовував усну традицію, додавши своїй творчості деякі з найвизначніших цінностей.
Публікації
Твір Созомена вперше був надрукований (editio princeps) Робертом Естьєном у Парижі в 1544 році [11] на основі Codex Regius 1444 року. Є пізніші видання Христофорсона та Іктруса (Кельн, 1612). [11]
Заслуговує на увагу видання Валесія (Кембридж, 1720), який використовував, крім тексту Стівенса, Кодекс Фуцеціана (нині у Парижі, 1445 рік), «Читання» Савілія та непрямі перекази Теодора Лектора та Кассіодора - Епіфаній.
Посмертне видання Хассі (в основному підготовлене для друку Джоном Барроу, який написав передмову) є важливим, оскільки в ньому вперше зібрано архетип Codex Regius, Codex Baroccianus, 142. Але цей рукопис був написаний різними руками і в різний час і тому не є однаково авторитетним у всіх своїх частинах.
Є чудовий переклад англійською, опублікований у 1846 році (Лондон, Семюел Бегстер і сини), перекладач без імені, пізніше передрукований і приписуваний Честеру Девіду Хартранфту (1839-1914), з навченим, хоча й дещо розсіяним вступом, у "Нікейськіх та Постнікейськіих Отцях", II (опубліковано у Нью-Йорку, 1890 року). [11]
Примітки
↑Attested corruptions of his name include Salminius and Salaminius.[6][7][8]
↑For a recent discussion of their relationship see H. Leppin, "The Church Historians (I): Socrates, Sozomenus, and Theodoretus", in Gabriele Marasco, Greek & Roman Historiography in Late Antiquity, Brill, 2003, pp. 219-254.
On ethnic identity and ecclesiastical politics in Sozomen, see:
Argov, Eran I. (2005). A Church Historian in Search of an Identity: Aspects of Early Byzantine Palestine in Sozomen's Historia Ecclesiastica. Zeitschrift für Antikes Christentum. 9: 367—396.
The English translation of the Ecclesiastical History ascribed to Chester D. Hartranft is available online:
Sozomen (1890). Schaff, Philip; Wace, Henry (ред.). Ecclesiastical History. Т. 2. Translated by Chester D. Hartranft. Buffalo, NY: Christian Literature Publishing Co. Процитовано 13 березня 2016 — через New Advent. {{cite encyclopedia}}: Проігноровано |work= (довідка)
The English translation of the Ecclesiastical History by Edward Walford as originally published in the Bohn Ecclesiastical Library, is available in book form: