PROFILBARU.COM

*Сльози крапали*
Сльози крапали;
рос. Слёзы капали
Жанр	Трагікомедія
Режисер	Георгій Данелія
Сценарист	Георгій Данелія; Кір Буличов; Олександр Володін
У головних ; ролях	Євген Леонов; Ія Саввіна; Ніна Гребешкова
Оператор	Юрій Клименко
Композитор	Гія Канчелі
Кінокомпанія	Мосфільм
Тривалість	86 хв
Мова	російська
Країна	СРСР
Дата виходу	1982
IMDb	ID 0084696

«Сльози крапали» (рос. «Слёзы капали») — російський радянський художній фільм у жанрі трагікомедії режисера Георгія Данелія, знятий у 1982 році за власним сценарієм (у співпраці з Киром Буличовим та Олександром Володіним). Прем'єра фільму відбулася 15 січня 1983 року.

Синопсис

Сюжет фільму можна розглядати як сучасну інтерпретацію казки Ганса Крістіана Андерсена «Снігова королева».

В ролях

Євген Леонов — Павло Іванович Васін
Ія Саввіна — Ірина Васіна
Ніна Гребешкова — Зінаїда Галкіна
Ольга Машна — Наталя Соловйова
Олександра Яковлева — Люся, невістка Васіна
Борис Андреєв — Микола Ванічкін
Лев Перфілов — власник піаніно
Борислав Брондуков — алкоголік Федір
Петро Щербаков — професор Склянський
Ніна Русланова — Діна, подруга дружими Васіна
Ія Нінідзе — французька дівчина
Микола Парфьонов — Кузякін
Андрій Толубєєв — Толік Бобильов
Борис Сморчков — Валентин Максимович Сорокін
Анатолій Соловйов — Федір Ванічкін
Ірина Шмельова — Олена Новікова, наречена
Олександр Денисенко — Саша Єрмаков, наречений
Геннадій Ялович — Станіслав Пташук
Данута Столярська — адміністратор в готелі
Тетяна Новицька — продавчиня канцтоварів
Елеонора Шашкова — представник будівельної організації
Олександр Павлов — представник будівельної організації
Георгій Данелія — пасажир у трамваї
Рене Хобуа — зазначений в титрах, у фільмі не грав

Знімальна група

Автор сценарію: Георгій Данелія, Кір Буличов, Олександр Володін
Режисер: Георгій Данелія
Директор картини: Микола Гаро
Оператор-постановник: Юрій Клименко
Художник-постановник: Олександр Макаров
Композитор: Гія Канчелі

Факти про фільм

Кінострічка стала останньою акторською роботою Бориса Андреєва. Невдовзі після зйомок актор помер.
Пісня Друзей теряют только раз, написана на вірші поета Геннадія Шпаликова, була виконана спеціально для фільму Георгієм Данелія у пам'ять про автора поетичного твору. Планувалося, що виконувати її буде професійний співак, проте після показового запису режисера, де він намагався пояснити своє бачення пісні, вирішили залишити цей варіант^[1].
Через те, що на найвищому рівні фільм визнали досить «похмурим» та через безпідставні чутки, ніби Данелія вінчався в церкві, що було на той час дисидентським вчинком, кінострічку заборонили до показу закордоном та тримали більш ніж півроку на полицях, а потім видали «другим екраном» (показ лише у ранкових сеансах та у периферійних кінотеатрах)^[2].
Фільм знімався в Одесі (сцени, де головний герой їде у трамваях — це лінія до заводу «Центроліт» та лінія Люстдорфською дорогою; новобудови — вулиці Паустовського, Академіка Вільямса та Ільфа і Петрова; сцена розмови із героєм Борислава Брондукова — Французький бульвар; сцена, де герой Євгена Леонова йде вздовж сірого муру — Обсерваторний провулок; сцена із затопленням «Запорожця» — вулиця 25 Чапаївської Дивізії; будинок «міської ради» — це Театр музичної комедії на початку вулиці Пантелеймонівської), Калузі (більшість сцен, де фігурує переміщення головного героя містом — яскраво видно губернську забудову 18-19 століть), Ростові (заключна частина фільму, зокрема епізоди з піаніно, а також ряд загальних планів) та Москві (сцена у готелі).