Такі речовини могли проникати крізь протигаз, спричинюючи нестримне чхання та блювоту, і змушували солдатів знімати захист, внаслідок чого ті отримувати пряме ураження від хмари хімічної зброї. На основі цього зброя «синій хрест» нерідко комбінувалася зі снарядами задушливої дії «зелений хрест», а також уламковою дією.[1]
Перше застосування зброї на основі дифенілхлороарсину із уламковою дією відбулося у ніч з 10 на 11 липня 1917 року проти військ Великої Британії поблизу Ньївпорта (Бельгія)[1]. У травні 1918 був введений у дію дифенілціаноарсин, а в липні того ж року — N-етилкарбазол.
Типовий склад снаряду «синій хрест» базувався на дифенілхлороарсині із можливим додаванням N-етилкарбазолу (не більше, ніж 1:1) та фенілдихлороарсином як розчинником[2].
Ellison, Hank D. Handbook of Chemical and Biological Warfare Agents. — Edition 2nd. — Boca Raton, FL : CRC Press, 2008. — 762 p. — ISBN 978-0-8493-1434-6.(англ.)
Garrett, Benjamin C., Hart, J. The A to Z of Nuclear, Biological, and Chemical Warfare. — Plymouth : The Scarecrow Press, 2009. — Vol. 90. — P. 35—36. — ISBN 978-0-8108-7040-6.(англ.)
Де-Лазари А. Н. Химическое оружие на фронтах мировой войны 1914—1918 гг / Под ред. Я. Л. Авиновицкого. — Москва : Государственное военное издательство, 1935. — 144 с.(рос.)