PROFILBARU.COM

Зовнішні відеофайли
	Арія Ріголетто (в головній ролі - Дмитро Гнатюк)

Опера «Ріголетто»
Опера «Ріголетто»
італ. Rigoletto
	Афіша до першої постановки у театрі «Феніче»
Композитор	Джузеппе Верді
Автор лібрето	Ф. М. П'яве
Мова лібрето	італійська
Джерело сюжету	Le roi s'amused
Жанр	опера
Кількість дій	3 дія
Рік створення	1850
Перша постановка	11 березня 1851
Місце першої постановки	Театр ла Феніче, Венеція
	Інформація у Вікіданих
	Ріголетто у Вікісховищі

«Ріголе́тто» (італ. Rigoletto) — опера на 3 дії італійського композитора Джузеппе Верді, лібрето — Франческо Марія П'яве. Прем'єра — Венеція, Театр ла Феніче, 11 березня 1851 рік.

Історія створення опери

Створення опери стало початком зрілого етапу у творчості композитора. В її основі лежить драма Віктора Гюґо «Король розважається» (фр. Le Roi s'amuse), яка свого часу була заборонена для постановок. Аби домогтися дозволу від австрійської цензури, автори дещо змінили сюжет: Франциск I, король Франції, став герцогом Мантуанським, відповідно змінили імена інших персонажів. Герцог теж підходив для образу легковажного та розніженого правителя, який контрастує з бідним і знедоленим блазнем.

Верді змальовує персонажів у постійному розвитку і русі: блазень Ріґолетто, який ще недавно сміявся з графа Монтероне, чию дочку збезчестив герцог, згодом відчуває такий самий розпач і сам перетворюється на батька, який пережив горе у сім'ї.

Музика опери сповнена глибокого драматизму, яскраво контрастна, психологічно глибока. Кожен персонаж — завершений образ, який вимагає від виконавця високої вокальної та сценічної майстерності. Завершені арії нерозривно пов'язані з драматичною дією на сцені та поза контекстом мають інше значення.

Несподіваним виявився образ горбаня на сцені. Загалом опера викликала багато суперечливих відгуків. В той час, коли після 1852 року твір вже ставили у Відні, Будапешті, Празі й Лондоні, прем'єра в Парижі відбулася лише 1857 року через протести Гюґо, обуреного таким переробленням свого твору.

Дійові особи

Персонаж	Голос	Виконавець на прем'єрі 11 березня 1851 Диригент: Гаетано Марес	Серед інших виконавців
Герцоґ Мантуанський	Тенор	Раффаеле Мірате	Михайло Михайлов, Дмитро Смирнов, Сергій Лемешев, Іван Козловський, Анатолій Орфенов Ауреліано Пертіле, Лучано Паваротті, Пласідо Домінго, Франка Бонісоллі, Франческо Демура, Віктор Кириченко, Микола Фокін, Анатолій Солов'яненко, Марсело Альварес
Ріголетто	Баритон	Феліче Варезе	Дмитро Хворостовський Маттіа Баттістіні, Тіто Гоббі, Інгвар Віксель, Роландо Панераі, Лео Нуччі, Пласідо Домінго, Муслім Магомаєв, Андрій Іванов, Дмитро Гнатюк
Джильда	Сопрано	Тереза Брамбілла	Антоніна Нежданова, Олена Степанова, Олена Катульська, Валерія Барсова, Ірина Масленнікова, Віра Фірсова, Валентина Арканова, Галина Олейниченко, Ірина Журіна Едіта Груберова, Джоан Сазерленд, Маргеріта Рінальді, Ніно Мачаїдзе, Лючіано Серра, Марія Каллас.
Спарафучіле	Бас	Паоло Даміні	Федір Шаляпін Феруччо Фурланетто
Маддалена	Контральто	Аннетта Казалоні	Вероніка Борисенко Вікторія Вергара Віра Лемінська
Джованна	Мецо-сопрано	Лаура Саїні	Федора Барб'єрі
Граф Монтероне	Баритон	Фелісіано Понс	Інгвар Віксель
Кавалер Марулло	Баритон	Франческо Де Куннерт	Євген Кунгур
Маттео Борса	Тенор	Анджело Дзуліані
Граф Чепрано	Бас	Андреа Белліні	Роланд Брахт
Графиня Чепрано	Мецо-сопрано	Луїджа Морселлі	Кетлін Кульман
Офіцер	Бас	Джованні Ріцці
Паж герцоґині	Мецо-сопрано	Аннетта Модес-Ловаті
Кавалери, дами, пажі, слуги

Лібрето

Дія 1, картина 1

Бал в палаці герцога Мантуанського. Герцог залицяється до графині Чепрано, викликаючи ревнощі її чоловіка. Блазень Ріголетто знущається з графа Чепрано та радить герцогу цієї ж ночі викрасти чарівну графиню; оскаженілий Чепрано клянеться помститися Ріголетто. Веселощі балу порушуються появою графа Монтероне, який вимагає від герцога повернути йому дочку. Ріголетто глумиться з Монтероне. Герцог наказує взяти графа під варту. Монтероне погрожує герцогу помстою за безчестя дочки та проклинає Ріголетто.

Дія 1, картина 2

Погроза Монтероне не дає спокою Ріголетто. Повертаючись пізно ввечері додому, він зустрічає найманого вбивцю Спарафучіле, який пропонує йому свої послуги. Ріголетто тривожиться за долю дорогої дочки Джильди, яка живе в глухому передмісті зі служницею Джован. Він заборонив їй виходити з будинку, боячись герцога і його розбещеної челяді. Одного разу в церкві Джильда зустрічає юнака, краса якого полонила її. Несподівано дівчина бачить його перед собою. Це герцог, переодягнений студентом. Він палко присягається Джильді у вічному коханні. Залишившись сама, дівчина віддається солодким мріям. А тим часом біля будинку Ріголетто збираються придворні: вони задумали викрасти Джильду, вважаючи її коханкою блазня. З похмурими передчуттями Ріголетто повертається додому і в темряві стикається з ними. Щоб розсіяти підозри блазня, один з придворних розповідає про підготовлюване викрадення графині Чепрано, що живе поруч. Ріголетто погоджується допомогти придворним. Тоді йому надягають маску, повʼязавши її зверху хустиною. Здалеку доносяться приглушені крики Джильди. Ріголетто зриває повʼязку і з жахом переконується, що його дочка викрадена.

Дія 2

Герцог засмучений: прекрасна незнайомка зникла, всі пошуки виявилися марними. Придворні, бажаючи розвеселити його, розповідають про нічну пригоду — коханка Ріголетто тепер у палаці. Герцог радісно поспішає до своїх покоїв. Наспівуючи пісеньку, входить Ріголетто; він всюди шукає доньку, приховуючи відчай під удаваною безтурботністю. Дізнавшись, що Джильда у палаці, він гнівно вимагає, щоб йому повернули дочку, але придворні глухі до погроз і благань блазня (арія «Куртизани, ганебні прокляті», («Cortigiani, vil razza dannata»)). Ріголетто клянеться помститися за ганьбу дочки; зустріч з Монтероне, якого ведуть в темницю, укріплює його рішучість. Джильда в страху благає батька простити герцога.

Дія 3

Дім Спарафучіле на березі річки. Глупа ніч. Приходить переодягнений герцог; він захоплений новою пристрастю — до красуні Маддалени, сестри бандита Спарафучіле (тут звучить знаменита арія герцога — «Серце жіноче до зрад охоче», La donna è mobile). Переконавшись у зраді коханого, Джильда прощається зі своїми світлими мріями. Батько відсилає її у Верону; переодягнувшись в чоловічий костюм, вона повинна тої ж ночі покинути Мантую. Ріґолетто залишиться, щоб заплатити Спарафучіле за вбивство та самому кинути в річку труп ненависного герцога. Починається гроза. Маддалена, зачарована молодим красенем, просить брата помилувати його. Після довгих умовлянь Спарафучіле погоджується вбити першого, хто постукає у двері. Цю розмову чує Джильда; вона як і раніше любить герцога та прийшла сюди, щоб попередити його про небезпеку. Для порятунку коханого Джильда готова віддати життя. Вона сміливо входить у будинок бандита. Гроза стихає. Повертається Ріголетто. Спарафучіле виносить мішок з мертвим тілом. Блазень радіє — нарешті за нього помстилися! Збираючись кинути труп у воду, Ріголетто з жахом чує веселу пісеньку герцога. Він розрізає мішок та бачить Джильду, яка помирає. Опера закінчується глибоко проникливим дуетом батька і доньки.

Постановки опери в Україні^[2]

У 1863 році опера вперше прозвучала у Києві під час гастролей італійської трупи під керівництвом Фердінанда Бергера.
У 1900 році «Ріголетто» презентувала у Києві харківська трупа А. Церетелі.
У 1910 році у Києві партію Джильди виконала Антоніна Нежданова.
У 1934 році під час гастролей Большого театру у Києві партію герцога Мантуанського виконав Іван Козловський.
У 1948—1949 рр. відбувся дебют в партії Джильди Єлизавети Чавдар.
У 1949 році опера під час гастролей Київського театру опери та балету прозвучала у Сочі.
У 1975 році відбулася прем'єра «Ріґолетто» на київській сцені за участю Євгенії Мірошниченко та Дмитра Гнатюка.
28 березня 1998 року відбулася прем'єра опери на сцені Національної опери України (диригент-постановник — Дядюра Микола, режисер-постановник — Молостова Ірина, хормейстер-постановник — Згуровський Владислав, сценографія — Злобін Андрій, художник костюмів — Іпатьєва Ганна, балетмейстер — Рубіна Алла).
Опера йде на сценах Одеського національного академічного театру опери та балету (художник-постановник — заслужений художник України Наталія Бевзенко-Зінкіна, хормейстер-постановник — заслужений діяч мистецтв України Леонід Бутенко); Львівської національної опери (диригент-постановник — народний артист України та народний артист Республіки Татарстан Ігор Лацанич, режисер-постановник — Анатолій Лимарєв, художник-постановник — Тадей Риндзак, хормейстер — Ірина Коваль).