Третя дитина у сім'ї Іллі Рєпіна та Віри Олексіївни Шевцової. Народився у Чугуєві у батьківському домі художника після його повернення із тривалої поїздки за кордон. При хрещенні дитині дали грецьке ім'я — Георгій.[8][9]
Після розлучення батьків у 1887 році Юрій та його молодша сестра Тетяна залишилися жити з матір'ю, старші дочки І. Ю. Рєпіна переїхали до батька.[10]
Початкову художню освіту здобув у малювальній школі княгині М. К. Тенішева, де його батько викладав живопис і малюнок. У 1899 році вступив вільним слухачем до Імператорської Академії мистецтв. Займався в майстерні батька, потім — у П. О. Ковалевського, а з 1903 — в майстерні академіка Д. Н. Кардовського.
У 1903 закінчив Вищі педагогічні курси при Академії мистецтв, навчався в класі батального живопису Ф. А. Рубо. У 1905 році, одружившись із Параскою Андріївною Андрєєвою (1883—1929), кинув навчання, не отримавши звання класного художника.[11] У 1906 році в сім'ї народився син Гай[12][13], у березні 1907 року другий син — Дій.[1][ком. 2]
У 1914 році відкрив у Куоккалі приватну малювальну школу для дітей.
У Петербурзі Юрій був чимось на зразок юродивого часу Василя Блаженного. Він з'являвся в Академії «в лахмітті блудного сина і в опорках нічліжника на босу ногу» і, хоча учні ставилися до нього з повагою і намагалися не помічати його жебрацького вбрання, справляв «жалюгідне, навіть трагічне враження».[18]
Після виходу у квітні 1918 року частин шюцкора до колишнього митного кордону Великого князівства Фінляндського, а також закриття кордону між Фінляндією і Російською Радянською Республікою, яке послідувало за цим, разом з усією сім'єю Рєпіних зазнавав сильних злиднів,[1] практично перебуваючи на утриманні батька.
У листопаді 1925 року Ю. І. Рєпін отримав у фінської влади «паспорт Ліги Націй», що давав можливість виїзду за кордон. Делегація радянських діячів культури, що відвідала влітку 1926 року І. Ю. Рєпіна, до якої входили художники-засновники АХРР: Ісаак Бродський, Євген Кацман, Павло Радімов та Олександр Григор'єв, запросила Ю. І. Рєпіна приїхати до СРСР. Поїздка Ю. І. Рєпіна до Ленінграда, що відбулася восени 1926 року, була розрекламована в газетах; художник отримує замовлення на написання картини «Кінець самодержавства».[ком. 5]
Зазнавши сильного потрясіння після смерті дружини (1929)[ком. 6], батька (1930)[ком. 7] та сестри Наді (1931)[ком. 8], вів замкнутий, релігійний спосіб життя, у нього з'явилася схильність до містицизму, основною темою його творів стає тема пристрастей Голгофи.
У лютому 1935 року під час нелегального перетину кордону СРСР пропав безвісти син Юрія Рєпіна Дій, який став моряком і повернувся в Куоккалу після десяти років плавання на суднах кількох судноплавних кампаній. Намагаючись дізнатися про долю сина, Рєпін пише листи директору Державного літературного музею В. І. Бонч-Бруєвич, а потім і самому І. В. Сталіну. Як стало згодом відомо зі справи Архіву УФСБ по Санкт-Петербургу та Ленінградській області, Дія (Дмитро Юрійович Рєпін) був заарештований під час нелегального перетину кордону СРСР і засуджений до розстрілу 10 червня 1935 року військовим трибуналом Ленінградського військового округу за статтями 58-8 і 84 КК РРФСР. Дію Рєпіна ставилася в провину «спроба організації замаху на вищих керівників партії та держави». На думку слідчих НКВС СРСР, він був членом відразу двох антирадянських організацій: в куоккальському відділенні Братства Російської Правди і в Російському загальновійськовому союзі.[1] Справжні причини переходу Дієм Рєпіним радянського кордону залишилися невідомими.
У листопаді 1939 року під час масової евакуації населення перед початком радянсько-фінської війни Ю. І. Рєпін із сестрою Вірою був вивезений фінською владою в село Леванто громади Мянтсяля на північ від Гельсінкі.
Після Другої світової війни жив у Гельсінкі.[20] Продовжував займатися живописом, використовував фанеру та картон. Писав ікони для православних храмів Фінляндії портрети на замовлення. Не мав постійного притулку, бродяжив. Відомо, що ще за життя старшої сестри Віри Іллівни[ком. 9] Ю. І. Рєпін жив у нічліжних будинках.[ком. 10]
9 серпня 1954 року наклав на себе руки, викинувшись з вікна четвертого поверху будинку Армії порятунку в Гельсінкі.
Працював у манері імпресіонізму. Будучи помічником у майстерні І. Є. Рєпіна, перебував під сильним впливом батька. Писав історичні картини, портрети та пейзажі. Створив багато картин на євангельські теми.
У 1910 році за картину «Великий вождь (Петро I перед Полтавською баталією)» отримав ювілейну премію імені принцеси Євгенії Ольденбурзької та II золоту медаль Мюнхенського Сецесіону.
1914 року за картину «Тюренчен. У славній смерті вічне життя», замовлену в 1912 році шефом 11-го Східно-Сибірського стрілецького полку імператрицею Марією Федорівною Романовою, матір'ю царюючого імператора Миколи II[21][22] — другу премію Товариства заохочення мистецтв, 1915 року — премію з історичного живопису на конкурсі імені А. І. Куїнджі.
Брав участь у виставках російських художників у Берліні (1930), Амстердамі (1930), Парижі (D'Alignan, 1931). В 1933 став членом новоствореного Товариства російських художників у Фінляндії.[23]
Примітки
Коментарі
↑Портрет Парасковії Андріївни Рєпіної, уродженої Андрєєвої (1883-1929) із сином Гаєм (Георгієм Юрійовичем Рєпіним, онуком І. Ю. Рєпіна).
↑Парасковія Андріївна Рєпіна (Андрєєва) померла від туберкульозу і була похована в Лінтульському жіночому монастирі в ім'я Святої Живоначальної Трійці в Лінтулі[15].
↑Зі спогадів художника, голови «Союзу російських художників Фінляндії» І. М. Карпінського][19]:
«Ілля Юхимович лежав на столі на веранді, де зазвичай пили чай. Юрія Ілліча не було: він зранку кудись зник із рушницею. Шмаков насамперед запитав Віру Іллівну, чи замовила вона труну. Вона відповіла, що замовила, дорогу, з повним убором, і що про це турбуватися не треба. Незабаром повернувся Юрій Ілліч. У руці він тримав убитого зайця. Пройшовши на веранду, Юрій Ілліч прибив зайця в розіп'ятому вигляді до столу в ногах покійного і потім, вбивши ще один цвях, підвісив кошик із яблуками. Коли його запитали, що це означає, Юрій Ілліч відповів: «Я приніс у дар татові все, що міг найдорожчого».»
«Он всегда был набожным, а к старости становился ещё религиознее. Он построил рядом с шоссе часовенку, в которой молился за Россию и Финляндию и за всё человечество… Юрий был мягкий человек, он не хотел убивать даже мух. Поэтому он не ел мясо зарезанных животных. Он собирал вынесенных морем мертвых рыб и солил их, запасая на зиму. У него была большая слабость — алкоголь. К нему он то и дело прибегал, но на следующий день, плача, просил у Бога прощения. Иногда он наказывал своё тело за грехи, стоя полуголым в муравейнике… Когда война началась, это было для него большим ударом. Он переехал в Хельсинки вместе с другими переселенцами и продолжал свою аскетическую жизнь, занимался живописью, жил на попечении Армии спасения… Жители Хельсинки с удивлением видели ходившего на зимнем морозе человека с великолепными седыми волосами, поразительно похожего на Петра Великого. У мужчины не было носков. Он ходил в открытых сандалиях, с босыми ногами на морозе. Конец Юрия Репина был грустным. Он не вынес жизни, избрав смерть, и сам определил свой день…»
↑ абЛевченко Артем.Репин, сын Репина : [рос.] // «Вечерний Харьков» : Газета. — Харьков : ООО «Редакция газеты «Вечерний Харьков», 2007. — Вып. от 20 февраля, № 19 (9111).
↑Репин Юрий Ильич 10.04.1877-09.08.1954. Собрание музея(рос.). Чувашский государственный художественный музей. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 15 квітня 2013. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
↑Лейкинд О. Л., Махров К. В., Северюхин Д. Я.РЕПИН Юрий (Георгий) Ильич : [арх. 11 березня 2018] : [рос.] // «Искусство и архитектура Русского зарубежья» : портал. — СПб. : Фонд имени Д. С. Лихачева, 2012.
↑Карпенко М. А., Кириллина Е. В.,Левенфиш Е. Г., Прибульская Г. И. Архівована копія. — 75000 прим. — ISBN 978-5-9533-2765-7. Архівовано з джерела 18 листопада 2013Архивированная копия. Архів оригіналу за 18 листопада 2013. Процитовано 17 квітня 2013.
↑Сабодаш Е.Дети гения : [арх. 16 червня 2015] : [рос.] // Чугуевский информационный ресурс. — Чугуев : КУ «Художественно-мемориальный музей И. Е. Репина», 2011. — Вып. от 5 августа.
↑Юрий Ильич Репин (1877-1954). Живопись(рос.). ФГБНУ «Научно-исследовательский музей Российской академии художеств». 2011. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 15 квітня 2013. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
↑Крайзман Инора.Репин, или Repeen : [арх. 4 березня 2016] : [рос.]. — Стокгольм : Союз русских обществ в Швеции.
↑Шумихин Сергей.Побег внука гения : [арх. 26 квітня 2013] : [рос.] // «Политический журналЪ» : Журнал. — М. : Управляющая компания ЗАО Медиа-Группа «Свобода слова», 2005. — Вып. 28 ноября, № 40 (91).
↑Дом Юрия Ильича Репина. Фото из коллекции музея-усадьби И. Е. Репина «Пенаты»(рос.). Архів оригіналу за 30 квітня 2013. Процитовано 25 квітня 2013. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
↑Варебрус Леонид.Русский Хельсинки: Юрий, сын Ильи : [арх. 16 листопада 2016] : [рос.] // «Иные берега» : Журнал. — М. : Союза театральных деятелей Российской Федерации, 2010. — № 1(17).
↑В. А. Милашевский. Вчера, позавчера… Воспоминания художника.
↑ абСоставители Бродский И. А., Москвинов В. Н. {{{Заголовок}}}. — 40000 прим.
↑Лейкинд О. Л., Северюхин Д. Я.Общество русских художников в Финляндии. Хельсинки : [арх. 16 жовтня 2014] : [рос.] // «Искусство и архитектура Русского зарубежья» : Интернет-сайт. — Санкт-Петербург : Фонда имени Д. С. Лихачёва, 2010. — Вып. от 6 октября.
Карпенко М. А., Кириллина Е. В., Левенфиш Е. Г., Прибульская Г. И.Гостиная // Пенаты. Музей-усадьба И. Е. Репина. Путеводитель / Научно-исследовательский музей Академия художеств СССР. Под редакцией Е. Г. Левенфиш. — Л. : «Советский художник», 1969. — 116 с. — 75000 прим. — ISBN 978-5-9533-2765-7. Архивная копия от 18 ноября 2013 на Wayback Machine
Шумихин Сергей.Побег внука гения // «Политический журналЪ» : журнал. — М. : Управляющая компания ЗАО Медиа-Группа «Свобода слова», 2005. — Вып. 28 ноября. — № 40 (91) (1 января). Архівовано з джерела 26 квітня 2013.
РИА «Новости».Сын ответил за отца // «ком.рсантЪ» : газета. — М. : ЗАО «ком.рсантъ. Издательский дом», 2007. — № 165 (3741). — Число 12 (9). — С. 21. Архівовано з джерела 6 липня 2013.
Strategi Solo vs Squad di Free Fire: Cara Menang Mudah!