Народилася в 1947 році в місті Алтай (Східний Туркестан), у родині підприємців. Одружилася в 1965 році з Сидиком Рузи і переїхала до Аксу. У 1981 із сім'єю переїхала до м. Урумчі, де почала вести невеликий бізнес з продажу уйгурського етнічного одягу. Після розвалу СРСР, як і багато уйгурів, перейшла на транскордонну торгівлю з колишніми радянськими республіками, заснувавши оптово-торгову компанію «Akida Industry and Trade Co». Незабаром стала однією з п'яти найбагатших людей Китаю, її компанія вела торговельні операції в східних регіонах Китаю, Казахстані та Росії. Її сім'я володіє великими торговими і діловими центрами у м. Урумчі, таких як «Akida Trade Center», «Kadeer Trade Center»[1].
Рабія Кадір також займалася благодійністю, всіляко підтримуючи уйгурську громаду[2].
Кадір стала членом уряду Сіньцзяну в 1987 році і делегатом Народної політичної консультативної ради Китаю в 1992 році.
Позбавлення волі
Як свідок подій в Кульджі в 1997 році, Кадір розповідала, що вона зазнала невдачі, неодноразова намагаючись переконати Пекін, піти на необхідні радикальні зміни в політиці по відношенню до уйгурів. Відчуваючи, що у неї немає вибору, вона відкрито критикувала уряд у своєму виступі перед парламентом, і була негайно виведена зі складу Народних консультативних зборів; влада позбавили її паспорта.
У 1999 році вона надіслала вирізки з газет своєму чоловікові, Сідіку Рузі, який жив у Сполучених Штатах і був активним противником китайської політики відносно уйгурського народу. Рабія Кадір була затримана в серпні 1999 року, коли прямувала на зустріч з делегацією американського Конгресу в Урумчі. Вона була затримана владою КНР за звинуваченням у «розголошенні державної таємниці», і була засуджена 10 березня 2000 року в Урумчі народним судом проміжної інстанції, в «підриві державної безпеки»[2][4][5].
Кадір провела два роки в одиночному ув'язненні, але не була піддана тортурам. Вона припускає, що це сталося тому, що охоронці знали про її міжнародну репутацію. У 2004 році, термін скоротили на рік.
Звільнення, правозахисна діяльність
У 2004 році вона отримала премію Рафто за боротьбу за права людини, перебуваючи у в'язниці[6].
14 березня 2004 року, Кадір була випущена, номінально з медичних міркувань, і вислана до Сполучених Штатів Америки під вартою напередодні візиту держсекретаря США Кондолізи Райс до регіону. 17 березня Кадір в США приєдналися до своєї сім'ї[7].
У липні 2008 року Ребія Кадір зустрілася з Джорджем Бушем у Білому домі
У квітні 2007 року один з її синів, Аблікім, був засуджений до 9-ти років в'язниці і 3-х років позбавлення політичних прав, за звинуваченням у «розпалюванні та участі в сепаратистській діяльності». У листопаді 2006 року Алім, інший з її синів, був засуджений до 7 років тюремного ув'язнення і оштрафований на $ 62500. Кахар Абдурехім, ще один з її синів, був оштрафований на $ 12500 за ухилення від сплати податків. У червні 2006 року Аліму, Аблікіму та Кахару були офіційно пред'явлені звинувачення у підриві державної безпеки та економічних злочинах, незабаром після обрання Кадір, президентом Американської асоціації уйгурів[8].
5 червня 2007 року на конференції з питань демократії і безпеки, що відбулася у Празі, Кадір особисто зустрілася з президентом Джорджем Бушем[9]. 17 вересня 2007 року палата представників Сполучених Штатів Америки прийняла резолюцію № 497, яка вимагала від китайського уряду звільнити ув'язнених дітей Рабії Кадір і громадянина Канади уйгурського походження Хусейнжана Джаліла і змінило свою політику відносно уйгурців[10].
«10 умов кохання»
Джефф Деніелс зняв документальний фільм про Кадір у 2009 році під назвою «10 умов кохання». Цей фільм демонструвався на Мельбурнському міжнародному кінофестивалі. Організатори кінофестивалю відмовили китайському консульству в Мельбурні, який вимагав припинення показу фільму, а Рабію Кадір не запрошували на кінофестиваль. Деякі китайські продюсери на знак підтримки КНР не взяли участі у кінофестивалі. Сайт фестивалю зламали й інформація про фестивалі замінена китайським прапором і антикадіровськими гаслами. Прес-секретар міністерства закордонних справ Китаю Цинь Ган сказала, що Китай рішуче виступає проти будь-якого надання іноземною державою їй трибуни для її антикитайської розкольницької діяльності". Однак, Деніелс сказав, це добре, що «люди змогли побачити інший бік історії» і критикував тиск з боку китайського уряду[11][12][13].
Документальний фільм планувався до показу на кінофестивалі в місті Гаосюн на Тайвані, в жовтні 2009 року, китайський уряд запропонувало уряду Ґаосюна «не каламутити воду». Сайт фестивалю також зламали[14][15]. Пізніше було оголошено, що фільм буде демонструватися на кінофестивалі, як це спочатку планувалося. Прем'єр Держради Ден І заявив, що уряд буде захищати свободу слова[16].