Праскандинавська мова (протоскандинавська, протопівнічногерманська) — індоєвропейська мова, яка була поширена в Скандинавії, виділилась з прагерманської мови ймовірно пізніше 1 століття н.е. Поява її пов'язується з найдавнішою знайденою скандинавською писемною пам'яткою написаною старшим футарком. Праскандинавська мова переходить давньоскандинавську з початком доби вікінгів у 8 столітті.
Фонетика
Праскандинавська фонетика в цілому мало відрізнялась від фонетики прагерманської мови.
В праскандинавській мові були присутні такі дифтонги — /æi/, /ɑu/, /eu/, /iu/.
Наголос
У праскандинавській мові наголос падав на перший склад. Деякі школи висловлюють думку, що праскандинавська мала і музичний наголос, який вона успадкувала від індоєвропейської мови, який в свою чергу перейшов в тональний наголос в сучасних шведській та норвезькій мовах та так званий поштовх (stød) в сучасній данській мові.
Пам'ятки
Всі вцілілі пам'ятки праскандинавської мови є рунічними і написані старшим футарком. Всього існує 260 пам'яток, найстарша з них датується 2 століттям.
Приклади:
Øvre Stabu spearhead — найстаріший зі знайдених написів, датується 2 століттям;
Золоті роги з Галлехуса — два золоті роги (один більший за інший), виявлені в Галлехусі на півночі від Тендера в Південній Ютландії (Данія);
Рунічний камінь з Туне, район Естфол, Норвегія, датується 200–450 роками нашої ери;