Для більшості японців О-бон — це день поминання померлих родичів.«Авський танок» ава-одорі — різновид поминального танцю під час О-бон.
О-бон (お盆, おぼん[1]) — японське свято поминання духів пращурів і померлих, що святкується 15 числа 7 місяця за старим японським календарем. Зазвичай вважається буддистським торжеством, однак містить багато синтоїстських елементів. Пов'язується з поминальними святкуваннями урабон, обрядами вшанування пращурів, святами вогню і води.
У сучасній Японії О-бон святкують щороку 15 серпня. Тиждень, на який припадає це свято вважається вихідним .
О-бон є частковим аналогом давньоукраїнської тризни та свята Івана Купала.
Короткі відомості
«О-бон» — скорочена назва японського буддистського свята «урабон»[2]. Власне «бон» означає підніс або посуд з підношеннями духам пращурів та померлих[3].
В сучасній етнології О-бон прийнято вважати відголоском старояпонського свята початку осені, яке відмічалося в першу ніч повного місяця. Воно було пов'язане з добуддистськими ритуалами поминання духів пращурів, що проводилися двічі на рік — на початку весни і осені. Під впливом китайського календаря весняні торжества перетворилися на Новий рік, а осінні, змішавшись з будистським святом урабон — на О-бон.
Перша згадка про святкування О-бон як буддистського поминального свята датується 606 роком, правлінням Імператора-жінки Суйко[4]. У 8 — 11 століттях воно переросло в обов'язкову церемонію при Імператорському дворі та буддистських храмах столичного округу. У 13 столітті О-бон увібрав у себе ритуали поминання злих духів — сеґакі-е та свято підношення «тисячі ліхтарів» — мандо-е.
Письмові джерела 14 — 16 століть згадують про О-бон як народне свято, що супроводжувалось поминанням померлих, танцями бон-одорі та запалюванням вогнів окурбі. У 17 — 19 столітті, в період Едо, торжества стали масовішими, розтягнувшись у часі з 13 по 16 число 7 місяця, та увібрали у себе нові практики — запрошування на дім ченців, відвідування могил, отримання відпусток, пускання на воду вогників-проводирів, організація ярмарків і гулянь. Така манера святкування О-бон залишається практично не змінною по сьогодні.
Дослідник української та японської міфології Хіросі Катаока говорить, що японці подають спеціальну їжу для душ померлих. В останній день Бону готували так звані прощальні галушки «данґо», що повинні були підтримати силу духу предків поверненням у «той» світ.[5]
↑Свято також має інші назви: урабон (盂蘭盆), бон-е (盆会), бонку (盆供) або просто бон (盆). Найбільш вживаною назвою є "О-бон", де "о" — префікс ввічливості.
↑«Урабон» походить від санскритського слова «улламбана» (उल्लम्बन). Прямий переклад цього слова означає «догори дригом», що має асоціації зі світом померлих.
↑Асоціація з підносу з підношеннями і світом померлих відображена у японському слові бон-сама, дослівно «пан-підніс», яким позначають дух покійника.
↑Ніхон Сьокі, стаття від 14 року правління Імператора Суйко.
