Нюрнберзький процес у справі IG Farben

Підсудні у справі IG Farben під час першого дня судового засідання 27 серпня 1947 року

Нюрнберзький процес у справі IG Farben (офіційна назва «Сполучені Штати Америки проти Карла Крауха та інших» (англ. The United States of America vs. Carl Krauch, et al.)) — шостий за рахунком процес Американського військового трибуналу в Нюрнберзі з 12 проведених владою США у своїй зоні окупації Німеччини.

Судовий розгляд тривав з 14 серпня 1947 по 30 липня 1948 року. IG-Farben — конгломерат німецьких концернів, що були створені в 1925 році, які під час правління націонал-соціалістів виробляв пестицид Циклон Б, який використовувався в газових камерах під час масових вбивств. 24 особи, серед яких члени ради директорів та інші посадові особи IG-Farben звинувачувалися в масових вбивствах, примусу до рабства та інших злочинах проти людства. За результатами судового процесу 13 обвинуваченим було винесене рішення про засудження на різні терміни тюремного ув'язнення, десятьох виправдано й одному не був винесений вирок через стан його здоров'я. Додатковим рішенням суду передбачався поділ конгломерату IG-Farben на BASF, Bayer та Hoechst[en]. У 1951 році засуджені у цій справі були звільнені та знову стали працювати в різних промислових корпораціях Німеччини[1][2].

Склад трибуналу

Судді

Сторона звинувачення

Сторона захисту

  • 87 членів захисту[6].

Хід процесу

Під час процесу сторона захисту зіткнулася з тим, що наявні документальні свідчення злочинної діяльності обвинувачених було досить важко спростувати. Тому, захисники дотримувалися стратегії затягування процесу: по-перше, відповідачі заздалегідь домовилися, що Фріц тер Мер буде відповідальним за деполітизований опис структури й діяльності IG-Farben. Його роль полягати в тому, що він повинен був розповісти про діяльність з наукової точки зору, а не через призму виконання політичних рішень з Берліна. По-друге, всі обвинувачені повинні були стверджувати, що використання праці в'язнів концтабору Освенцим було політичним рішенням керівництва країни і вони не могли ослухатися. На додаток до цього сторона захисту домоглася того, що для кожного обвинуваченого була вироблена персоніфікована, відмінна від інших лінія захисту. Це призвело до того, що вже на третій день слухань суд висловив своє невдоволення тривалими поясненнями обвинувачуваних. Завдяки цій стратегії затягування часу обвинувачені отримали можливість відбутися мінімальним покаранням. Це стало можливим через те, що до цього моменту протистояння між колишніми союзниками антигітлерівської коаліції переросло в так звану — холодну війну. На сторону звинувачення чинився тиск і навіть почалися обвинувачення в антисемітизмі. У консервативних американських ЗМІ з'являлися статті, в яких йшлося про те, що в рядах обвинувачів «занадто багато євреїв» і навіть робилися спроби провести розслідування: заступник головного радника з військових злочинів Джосія Дюбуа[en] єврей або ні? Більшість обвинувачених повністю заперечували свою провину і наполягали на тому, що їм нічого не було відомо про будь-які злочини. Інші ж стверджували, що знали про важку долю в'язнів концтабору Освенцим і намагалися поліпшити умови їх праці, але не могли зробити нічого більшого. У листопаді 1947 року відбувся перехресний допит обвинувачених і колишніх британських в'язнів, які розповіли подробиці життя в концтаборі та на виробництві IG Farben. Після цього у сторони захисту не залишилося нічого іншого, крім як домагатися релятивізації індивідуальної відповідальності обвинувачених (розглядати їх дії крізь призму примусу з боку вищого керівництва)[7]. Основний судовий процес закінчився 28 травня, а судові рішення були винесені 29 і 30 липня 1948 року. В цілому суд скликався 152 робочих дня і було викликано 102 свідка захисту і 87 свідків звинувачення[6].

Підсудні

Список підсудних[8]
Ім'я Фото Посада Вирок
Карл Краух один з керівників концерну «IG Farben», лідер воєнної економіки шість років ув'язнення[9][10]
Герман Шміц генеральний директор корпорації «IG Farben» чотири роки ув'язнення[9]
Георг фон Шніцлер[en] член правління «IG Farben» п'ять років ув'язнення[9]
Фріц Гаєвскі[en] член наглядової ради «IG Farben» виправданий та звільнений[9]
Генріх Герляйн[en] член виконавчої ради одного з дочірніх підприємств «IG Farben» виправданий та звільнений[9]
Август фон Кнірім член ради «Anorgana» — одного з дочірніх підприємств «IG Farben» виправданий та звільнений[9]
Фріц тер Мер[en] один з відповідальних за будівництво концтабору Освенцим та Аушвіц III Мановіц сім років ув'язнення[9]
Крістіан Шнайдер[en] начальник контррозвідки в «IG Farben», лідер воєнної економіки виправданий та звільнений[9]
Отто Амброс член правління «IG Farben», лідер воєнної економіки вісім років ув'язнення[9][10]
Макс Брюггеманн юрисконсульт «IG Farben» вирок не був винесений через хворобу обвинуваченого[9]
Ернст Бюргін член ради техніко-хімічного комітету «IG Farben», лідер воєнної економіки два роки ув'язнення[9]
Генріх Бютефіш начальник виробництва Аушвіц III Мановіц, лідер воєнної економіки шість років ув'язнення[9]
Пауль Гефлігер[de] член правління «IG Farben» два роки ув'язнення[9]
Макс Ільгнер член правління «IG Farben», лідер воєнної економіки три роки ув'язнення[9]
Фрідріх Єне[de] інженер «IG Farben», лідер воєнної економіки 1½ роки ув'язнення[9]
Ганс Кюне[en] начальник виробництва органічних та неорганічних хімічних речовин «IG Farben» виправданий та звільнений[9]
Карл Лаутеншлегер[en] фармацевт «IG Farben», лідер воєнної економіки виправданий та звільнений[9]
Вільгельм Рудольф Манн керівник «IG Farben» виправданий та звільнений[9]
Генріх Остер[en] член ради «IG Farben» два роки ув'язнення[9]
Карл Вурстер хімік «IG Farben» виправданий та звільнений[9]
Вальтер Дюрфельд[de] керівник Аушвіц III Мановіц вісім років ув'язнення[9][10]
Генріх Гатіно[en] директор «IG Farben» виправданий та звільнений[9]
Еріх фон дер Гейде[en] співробітник підрозділу контррозвідки NF 7 «IG Farben» виправданий та звільнений[9]
Ганс Куглер[de] старший співробітник «IG Farben» один рік ув'язнення[9]

Примітки

  1. ↑ История «бизнеса на болезнях». The Dr. Rath Health Foundation. www4ru.dr-rath-foundation.org. Архів оригіналу за 7 січня 2018. Процитовано 26 січня 2018.
  2. ↑ I.G. Farben Trial in Nuremberg (1947/48). Wollheim Memorial (англ.). www.wollheim-memorial.de. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 15 лютого 2018.
  3. ↑ Yeadon, Glen (2008). The Nazi Hydra in America: Suppressed History of a Century : Wall Street and the Rise of the Fourth Reich (англ.). Lulu.com. с. 259. ISBN 9780930852436. Архів оригіналу за 7 січня 2018. Процитовано 21 жовтня 2019.
  4. ↑ Звягинцев, Александр (11 жовтня 2017). Нюрнберг. Главный процесс человечества (рос.). Litres. ISBN 9785040744848. Архів оригіналу за 7 січня 2018. Процитовано 21 жовтня 2019.
  5. ↑ Trial 6 - I.G. Farben Case | Phillips Nuremberg Trials | University of Georgia School of Law (англ.). digitalcommons.law.uga.edu. Архів оригіналу за 11 грудня 2017. Процитовано 26 січня 2018.
  6. ↑ а б в г The Main Trial in the I.G. Farben Case in Nuremberg (Case VI). Wollheim Memorial (англ.). www.wollheim-memorial.de. Архів оригіналу за 9 жовтня 2016. Процитовано 26 січня 2018.
  7. ↑ Kelly, Michael J. (2016). Prosecuting Corporations for Genocide (англ.). Oxford University Press. с. 29—31. ISBN 9780190238896. Архів оригіналу за 15 лютого 2018. Процитовано 21 жовтня 2019.
  8. ↑ Bradley S. LibGuides: Phillips Nuremberg Trials Collection: Trial 6 - I.G. Farben Case (англ.). libguides.law.uga.edu. Архів оригіналу за 11 грудня 2017. Процитовано 26 січня 2018.
  9. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я I.G Farben Trial (1947-1948) (англ.). www.jewishvirtuallibrary.org. Архів оригіналу за 13 червня 2017. Процитовано 26 січня 2018.
  10. ↑ а б в The Annals of the American Academy of Political and Social Science (англ.). American Academy of Political and Social Science. 1980-07. с. 80. Архів оригіналу за 7 січня 2018. Процитовано 21 жовтня 2019.

Джерела

  • Grietje Baars: Capitalism´s Victor´s Justice? The Hidden Stories Behind the Prosecution of Industrialists Post-WWII. In: The Hidden Histories of War Crime Trials. Heller and Simpson, Oxford University Press 2013, ISBN 978-0-19-967114-4.
  • Peter Heigl[de]: Nürnberger Prozesse. = Nuremberg Trials. Carl, Nürnberg 2001, ISBN 3-418-00388-5.
  • Jens Ulrich Heine: Verstand & Schicksal. Die Männer der I.G. Farbenindustrie A.G. (1925—1945) in 161 Kurzbiographien. Verlag Chemie, Weinheim u. a. 1990, ISBN 3-527-28144-4.
  • Kevin Jon Heller: The Nuremberg Military Tribunals and the Origins of International Criminal Law. Oxford University Press, 2011, ISBN 978-0-19-955431-7.
  • Florian Jeßberger[de]: Von den Ursprüngen eines «Wirtschaftsvölkerstrafrechts»: Die I.G. Farben vor Gericht. In: JuristenZeitung[de]. 2009, S. 924—932.
  • Stefan H. Lindner: Das Urteil im I.G.-Farben-Prozess. In: NMT — Die Nürnberger Militärtribunale zwischen Geschichte, Gerechtigkeit und Rechtschöpfung. Priemel und Stiller, Hamburger Edition 2013, ISBN 978-3-86854-577-7.
  • Office of Military Government for Germany[en], United States (O.M.G.U.S). Ermittlungen gegen die I.G. Farbenindustrie AG. September 1945. Übersetzt und bearbeitet von der Dokumentationsstelle zur NS-Sozialpolitik Hamburg. Greno, Nördlingen 1986, ISBN 3-89190-019-8.
  • Gerd R. Ueberschär[de] (Hrsg.): Der Nationalsozialismus vor Gericht. Die alliierten Prozesse gegen Kriegsverbrecher und Soldaten 1943—1952 (= Fischer-Taschenbücher. Die Zeit des Nationalsozialismus 13589). Fischer-Taschenbuch-Verlag, Frankfurt am Main 1999, ISBN 3-596-13589-3.
  • Annette Weinke[de]: Die Nürnberger Prozesse (= Beck'sche Reihe 2404 C. H. Beck Wissen). Beck, München 2006, ISBN 3-406-53604-2.
  • Udo Walendy (Hrsg.): Auschwitz im IG-Farben-Prozess. Holocaust-Dokumente? Verlag für Volkstum u. Zeitgeschichtsforschung, Vlotho/Weser 1981, ISBN 3-922252-15-X.
  • International Military Tribunal. Trials of War Criminals before Nuernberg, Nuremberg Military Tribunals under Control Council Law No. 10.

Strategi Solo vs Squad di Free Fire: Cara Menang Mudah!