Наташа Кандич

Наташа Кандич
Народилася	16 грудня 1946(1946-12-16) (78 років) Крагуєваць, ФНРЮ
Країна	Сербія
Діяльність	правозахисниця
Alma mater	Белградський університет
Знання мов	сербська[1]
Посада	директор
Нагороди	Премія за громадянську мужність^d (2000) Нагорода Homo Homini (2003) Медаль ґезів^d (2000) Martin Ennals Award for Human Rights Defenders^d (1999) почесний громадянин Сараєва^d (29 вересня 2005) Почесний доктор Університету Валенсії^d (2001) 100 жінок (BBC) (2023)
Медіафайли у Вікісховищі

Наташа Кандич (серб. Наташа Кандић / Nataša Kandić) — громадська діячка Сербії, правозахисниця. Кандич була фундатором Центру гуманітарного права (Белград), який потім очолювала. Дослідницькі роботи Кандич використовувалися у роботі з розслідування злочинів у Міжнародному трибуналі з колишньої Югославії.^[2]

Біографія

Народилася 16 грудня 1946 року у місті Крагуєваць (Сербія). За освітою — соціолог. До воєнних конфліктів у Югославії працювала профспілковим аналітиком. Після опублікування книги «Косовський вузол: розв'язати чи розрубати?», написаної колективом авторів, Кандич було звільнено (1990). З початком війни у Хорватії Кандич та її друзі проводили акції проти політики держави, з 8 жовтня 1991 року до 8 лютого 1992 року вони щодня запалювали свічки біля палацу президента Сербії на згадку про загиблих у війні. З листопада 1991 року до травня 1992 року керувала кампанією з проведення референдуму проти мобілізації громадян Сербії на війну в Хорватії. Брала участь в організації найбільшої акції в Сербії, спрямованої проти бомбардування Сараєва, — Чорний креп. Для документування воєнних злочинів, скоєних за етнічною ознакою, у листопаді 1992 заснувала Центр гуманітарного права.^[3]

У квітні 2004 року була причетна до створення мережі центрів документування та розслідування воєнних злочинів.^[4]

У лютому 2009 року була засуджена четвертим районним судом Белграда до штрафу на 200 тисяч сербських динарів за наклеп на адресу Томислава Николича: у 2006 році вона нібито оприлюднила неправдиві відомості в одній із телепередач на каналі «B92», що Николич брав участь у військових громадянського населення^{[незрозуміло]} хорватському селі Антин в 1991 році. Окружний суд Белграда скасував вирок у червні 2009.

Авторка фільму "Викрадення"(2003).^[5]

Нагороди

Премія імені Мартіна Енналса Martin Ennals Award (1999)^[3]

Премією Homo homini нагороджено у 2003 році разом із Центром гуманітарного права, у церемонії нагородження брав участь Вацлав Гавел.^[6]

Почесний громадянин Сараєво (2005)

Орден Даниці Хорватської «за внесок у поширення моральних цінностей» (2006) нагороду вручив президент Хорватії.^[7]

Примітки

1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
2. Докази для трибуналу над Путіним (уроки Сребрениці) (Олексій Барановський). Цензор.НЕТ (укр.). Процитовано 18 лютого 2023.
3. Nataša Kandić - Martin Ennals Award Nataša Kandić. Martin Ennals Award (амер.). Процитовано 5 лютого 2023.
4. Вона шукає правду: історія сербської правозахисниці. Радіо Свобода (укр.). 2 лютого 2012. Процитовано 5 лютого 2023.
5. Фестиваль «Один мир» напомнит о правах человека. Radio Prague International (рос.). 15 квітня 2004. Процитовано 18 лютого 2023.
6. Cena Homo Homini. Člověk v tísni (чес.). Процитовано 5 лютого 2023.
7. Те, у кого есть мечта. Радио Свобода (рос.). 29 серпня 2013. Процитовано 5 лютого 2023.