Міністе́рство культу́ри Украї́ни — колишнє міністерство в Україні, центральний орган виконавчої влади у сфері культури, що існував під цією назвою у 1991—1995 та 2010[2]-2019 роках. Подібний центральний орган виконавчої влади у 1995—2005 діяв під назвою «Міністерство культури і мистецтв України», а у 2005—2010 — під назвою «Міністерство культури і туризму України». До проголошення незалежності України у 1953—1991 існував орган під назвою Міністерство культури Української РСР[3]
Згідно з положенням 1993 року — історично першим положенням про Міністерство культури України, на міністерство була покладена функція забезпечувати «проведення в життя політики держави у сфері культури».[6]Згідно з останнім в історії цього органу Положенням, затвердженим у 2014 році, міністерство забезпечувало «формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв, охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, державної мовної політики, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері кінематографії».[7]
Сектор контролю та перевірки виконання актів і доручень Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України і доручень керівництва
Сектор мобілізаційної роботи та цивільного захисту
Сектор режимно-секретної роботи
Управління бібліотек, читання та регіональної політики
Управління бухгалтерського обліку та фінансової звітності
Управління контролю за переміщенням культурних цінностей та охорони культурної спадщини
Управління міжнародного співробітництва
Управління музейної справи та нормативно-методичного забезпечення переміщення культурних цінностей
Управління охорони нерухомої культурної спадщини і заповідників
До сфери управління Міністерства культури належали 98 театрів[9], з яких 6 — державної власності, 92 — комунальної. 10 театрів мають статус національного. Найбільше театрів знаходиться у місті Києві — 18, наступними за цим показником є Дніпро — 9, Львів — 8, Одеса — 6, Харків та Запоріжжя — 5. Два заклади знаходяться на тимчасово окупованих територіях (обидва — в Донецьку, мають національний статус). Два заклади носять імена осіб, що підпадають під дію закону про декомунізацію, і один — Орден червоного прапора.
Циркові заклади
До сфери управління Міністерства культури належали 17 закладів, з яких чотири знаходяться в Києві (і 3 — у будівлі на площі Перемоги), 3 — у Харкові, 5 — на тимчасово окупованих територіях.[10].
Музичні заклади
У сфері управління Міністерства перебували дві концертні установи з національним статусом (обидві — в Києві), 10 національних колективів (з них 8 — у Києві, і по 1 — в Одесі та Івано-Франківську), а також 27 обласних концертних установ (в тому числі три — на тимчасово окупованих територіях)[11]
Бібліотеки
До сфери управління Міністерства культури належали 27 бібліотек, з яких 5 мають статус національної (з них 4 — у місті Києві), 1 — державної і 21 — обласна бібліотеки (в усіх областях України окрім Київської, а також Донецької і Луганської областей, обласні центри яких знаходяться на тимчасово окупованій території; не входять до цього списку також бібліотеки окупованих міст Кримського півострову). 19 із 27 бібліотек носять імена діячів культури, з них 3 бібліотеки — імена осіб, чия діяльність підпадає під дію законів про декомунізацію.
Науково-дослідні та методичні організації
У сфері управління Міністерства культури перебуває 7 науково-дослідних установ[12], з них 6 знаходяться у Києві і одна — у Львові.
Культурні центри
Станом на 2014 Міністерство культури України опікувалось трьома культурними центрами[13]
Культурний центр України в Москві
Український культурно-інформаційний центр у м. Севастополі
У сфері управління Міністерства культури України перебували 24 заповідники. 17 з них іменуються національними і 7 — державними. 2 заповідники пов'язані з біографією Тараса Шевченка. Один із заповідників має філіал, що перебуває з 2014 року на окупованих територіях.
Міністерство культури опікувалося 11 творчими спілками — музичною, композиторів, кобзарів, майстрів народного мистецтва, художників, фотохудожників, хореографічною, театральних діячів, краєзнавців, письменників і кінематографістів. головні осередки усіх 11 спілок знаходяться в Києві.
Протягом 2003—2019 років бюджет Міністерства культури складав від 0,38 % до 0,68 % від загального державного бюджету України. Найбільшу частку за цей період Мінкультури мало у 2018 році (прем'єр-міністр — В. Гройсман), а найменшу — у 2016 році (А. Яценюк), причому, за свідченням В.Кириленка, останній планував зменшити його до 600 млн гривень[15][16]. У доларовому еквіваленті найбільшим бюджет міністерства культури був у 2013 році (прем'єр — М. Азаров).
Частка видатків Державного бюджету України, що припадає на Міністерство культури України. Динаміка за період 2003 −2015 роки
В попередні роки бюджет Міністерства культури становив:
Динаміка зміни Бюджету Міністерства культури України
Мистецька громадськість нерідко критикувала діяльність міністерства культури. Зокрема у зверненні культурних діячів наступного дня після відсторонення В. Януковича від влади, 22 лютого 2014, були перелічені такі недоліки щодо призначень на посаду міністра культури[37]:
Необхідно взяти до уваги негативний досвід останнього десятиліття, коли на посаду міністра культури України призначали або бюрократів радянського зразка, або лояльних до влади митців без управлінського досвіду. Такі міністри були нездатними зрозуміти ані потреб галузі культури, ані викликів, що стоять перед нею, ані цінності культури для загального суспільного розвитку, ані того, що сфера культури є важливим чинником економіки і потужним роботодавцем: від її злагодженої діяльності залежить добробут значної частини громадян.
Окремі митці висловлюють сумніви і в доцільності існування міністерства культури взагалі:
Чи можна говорити серйозно про Мінкульт, яким керує нефахівець? У жодному разі. До того ж це не тільки не діяч культури (не театрал, не композитор, не письменник, не музикознавець тощо), а й не менеджер культурної сфери. Нині посаду керівника Мінкульту перетворено на халтуру, зчеплено з посадою віце-прем’єра з гуманітарних питань. Таким чином, окрема посада міністра культури сучасній Україні не потрібна. [...] За логікою можна піти й далі: якщо немає окремої посади міністра культури, то, може, і Міністерства культури не потрібно?
Міністерство культури потрібно ліквідувати. Поясню чому. Його наявність виправдана тільки тоді, коли в країні існує культурна політика. В такому разі держава спрямовує певні кошти на проекти, які вона вважає пріоритетними в культурній царині як щодо зовнішньої політики, так і щодо внутрішньої. Інших функцій у цього міністерства бути просто не може. А наше міністерство культури навіть не було присутнє на бієнале в Венеції, що тут ще додати?
Натомість на думку лідера «аль'янсу культури» Катерини Ботанової «заклики розформувати міністерство взагалі значною мірою спричинені персоніфікацією — це незадоволення особистістю міністра»[38]
Міністр культури в 2014 році Є. Нищук заперечував пропозицію щодо розформування міністерства культури таким чином:
...але я відразу хочу заперечити тим, хто виступає за скасування Міністерства культури як такого. В такому разі необхідно розформувати всі міністерства і будувати систему зовсім по-іншому. Бо якщо ми просто ліквідуємо Мінкульт і переведемо його, наприклад, у статус агенції чи фонду, то практично позбавимо голосу всієї галузі. Надважливі питання вирішують винятково в статусі міністрів, перших осіб.
Перед стінами Мінкульту неодноразово проводилися пікети і мітинги. Так, 2016 року група активістів вимагала від Мінкульту не допускати в телеефір артистів, які підтримують «ДНР» і «ЛНР»[39]. А в 2019 році викладачі мистецьких шкіл влаштували мітинг з вимогою скасувати накази, що впроваджували так звану «реформу» мистецьких шкіл, розроблену Т. Колос.
