Народився 14 травня 1882 року у селі Канакаме повіту Мінамімураяма[ja] (зараз місто Камінояма, префектура Ямагата) у заможній селянській сім'ї, яка займалася шовківництвом. Третій син Кумадзіро Морії[5][4].
У 1896 році оселився у будинку власника клініки в Аоямі Кіїті Сайто. Навчався у різних школах Токіо. Оскільки у Кіїті Сайто не було спадкоємця, у 1905 році він усиновив Мокіті[5][6].
З 1905 до 1910 рік навчався на медичному факультеті (за спеціальністю психіатрія) Токійського імператорського університету, після закінчення якого працював у психіатричній лікарні у Сугамо[5]. Тут опублікував статтю «Паралітичне недоумство та реакція Вассермана»[7]. Згодом працював і в психіатричних відділеннях інших лікарень і психіатричних лікарнях при в'язницях[8].
У студентські роки познайомився із посмертно виданою збіркою танкаМасаокі Сікі «Пісні бамбукового селища». Під враженням від прочитаного приєднався до гуртка учнів і послідовників Масаокі при журналі «Асібі» та став учнем Іто Сатіо, який був другом і продовжувачем справи поета. Тут він познайомився з розробленим Масаокою методом «віддзеркалення життя» — сясей[4].
У поетичній групі при журналі «Арарагі», заснованому Іто Сатіо у 1908 році, досить швидко став провідним поетом — автором танка. Видана у 1913 році збірка «Багряна заграва» (яп.赤光) закріпила за ним славу майстра танка[4].
Того ж 1913 року приголомшений смертю матері написав цикл танка «Мати, яка помирає» (яп.死にたまふ母)[7].
У 1914 році одружився зі старшою дочкою Кіїті Сайто, Теруко[6].
У 1917 році переїхав до Нагасакі, де був прийнятий професором у Медичний коледж[5].
У 1921 році поїхав вивчати психіатрію до Європи, навчався у Відні у професора Отто Марбурга[de], тут опублікував статтю «Карта мозку паралізованого» (нім.Die Hirnkarte des Paralytikers)[7]. Після цього вирушив навчатися до Мюнхена. У 1924 році на шляху до Японії, під час зупинки у Гонконгу, дізнався, що лікарня Кіїті Сайто згоріла, і вирішив докласти всіх зусиль для її відновлення[9]. Того ж року здобув у Токійському університеті ступінь доктора медицини[7].
Для того, щоб зібрати гроші на відновлення лікарні, опублікував ряд есе про європейські країни, музеї та витвори мистецтва[7].
У 1926 році помер Сімагі Акахіко, який займався журналом «Арарагі» після смерті Сатіо Іто у 1913 році. Мокіті Сайто взяв редагування журналу на себе[5].
Зумівши відновити лікарню прийомного батька, розлучився із дружиною, оскільки вважав свій шлюб невдалим. Був таємно закоханий у Фусако Нагаї, яка навчалася у нього віршуванню[7].
У 1945 році продав постраждалу під час бомбардування лікарню армії та переїхав до рідної Канакаме[7].
У 1947 році опублікував добірку написаних під час поїздки Європою танка «Далека поїздка» (яп.遠遊)[7].
У 1952 році видавництво «Іванами» почало видавати повні збори творів Мокіті Сайто у 56 томах[5][8].
Могила Мокіті Сайто та членів його сім'ї
Помер Мокіті Сайто 25 лютого 1953 року у Токіо. Похований на цвинтарі Аояма[5].
Сім'я
У Мокіті Сайто було двоє синів і дві доньки. Обидва його сини стали психіатрами та письменниками, при цьому старший, Сігета[ja], більше відомий як психіатр, а молодший, Сокіті, — як письменник (пише під псевдонімом Моріо Кіта)[7].
Творчість
Мокіті Сайто нерідко називається одним із найзначніших поетів Японії XX століття[7]. Критики відзначають його внесок у розвиток жанру танка: поєднання традиційних особливостей танка з вимогами сучасного поетові часу зробили його поезію актуальною та допомогли надати танку нового імпульсу розвитку[10].
Усього поет написав близько 17 тисяч танка, а також близько 70 статей, включно з есе, критичними оглядами та науковими статтями у галузі психіатрії[7].
↑ абвгдКраткие сведения об авторах // Японская поэзия Серебряного века / пер. А. Долин. — СПб. : Азбука-классика, 2005. — С. 461. — 10000 прим. — ISBN 5-352-00609-3.
↑ абвгдежиклм斎藤茂吉 略年譜(яп.). 公益財団法人斎藤茂吉記念館. Архів оригіналу за 6 квітня 2016. Процитовано 4 травня 2016.
↑ абMokichi Saito(англ.). Prominent People of Minato City. Архів оригіналу за 2 червня 2016. Процитовано 4 травня 2016.
.svg){kind=small}
