PROFILBARU.COM

Марусик Тарас Павлович
Марусик Тарас Павлович
Народився	5 травня 1955 (69 років); Яблуниця
Громадянство	Україна
Національність	українець
Місце проживання	Київ
Діяльність	журналіст; державний службовець; перекладач
Галузь	журналістика, публіцистика і переклади з французькоїd
Відомий завдяки	голова Координаційної ради з питань захисту української мови
Alma mater	Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка
Знання мов	українська і французька
Родичі	Петро Марусик
У шлюбі з	Кошова Наталя Миколаївна
Діти	3 (сини Микола, Павло, донька Ірина)
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Марусик.

Тара́с Па́влович Мару́сик (нар. 5 травня 1955, с. Яблуниця (Поляниця), Надвірнянський район, Івано-Франківська область) — український журналіст, державний службовець, фахівець з мовної політики, громадський діяч, перекладач.

Життєпис

Родина

Українець; батько Павло Іванович (1918—2006); мати Катерина Методіївна (1929); брат Іван (1948); дружина Наталія (1960) — н.п музею УНР; дочка Ірина (1978), сини Микола (1989) і Павло (1991).

Освіта

Дрогобицький педагогічний інститут ім. І.Франка, факультет іноземних мов (1972—1976), учитель франц. мови;
Бурґундський університет, факультет права (1994—1995), «Культурна політика і мистецька діяльність».

Кар'єра

1976 — 1977 — учитель французької мови в Яблуницькій СШ Івано-Франківської області
1977 — 1986 — учитель французької мови в Сокирницькій СШ Закарпатській області
1986 — 1989 — аспірант лабораторії навчання іноземних мов Українського НДІ педагогіки.
1 вересня 1990 — секретар Республіканської асоціації українознавців.
1 липня 1990 — викладач французької мови в Київському державному педагогічному інституті іноземних мов.
1990 — 1993 — головний консультант в Комісії з питань культури Верховної Ради України.
1993 — 1994 — український стипендіат французького уряду, Міністерства культури і франкомовности, Міністерства закордонних справ, Національної французької комісії ЮНЕСКО, Бурґундського університету.
З грудня 1994 по грудень1995 — радник міністра в Міністерстві культури України.
1996 — старший науковий співробітник Державного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса.
З березня 1997 по грудень 2000 — головний консультант Комітету з питань культури та духовности ВР України.
З грудня 2000 по серпень 2001 — завідувач сектору моніторинґу мовної політики, національної політики й релігій, Секретаріат КМ України.
2002 — головний редактор газети «Le français».
з 2006 — керівник української секції Спілки франкомовної преси.
з березня 2007 по липень2010 — Секретаріат Президента України, завідувач відділу з питань мовної і етнонаціональної політики та державно-церковних відносин департаменту культури та духовності Головної служби гуманітарної політики та з питань збереження національного культурного надбання;
12 грудня 2012 — 27 листопада 2014 — помічник-консультант народного депутата України Фаріон Ірини Дмитрівни^[2].

Засновник та головний редактор інтернет-проєкту «Нова мова», кореспондент, автор та ведучий програм у Київському бюро радіо «Свобода», зокрема рубрики «А мова як море»^[3].

З 2010 року голова Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації «Меморіал» імені В. Стуса.

Діяльність

Співорганізатор перевезення в Україну робочого кабінету В. Винниченка з Мужену (Франція) у Кіровоградський історико-краєзнавчий музей (1992). Автор близько 2000 передач (радіо «Свобода»), понад 300 статей та інтерв'ю.

Переклав з французької книги:

Володимир Косик. «Франція та Україна: Становлення української дипломатії (березень 1917 — лютий 1918)». Пер. з фр. Т. П. Марусик // Львів, Видавничий центр імені Івана Франка, 2004. — 262 с.^[4]
Франсуаза Том. «Кінець комунізму». Пер. з фр. Т. Марусик // Видавничий дім «Козаки», Київ, 1999. — 197 с. — ISBN 966-514-030-9. — ISBN 966-514-031-0
Ален Безансон. «Лихо століття. Про комунізм, нацизм та окремість Катастрофи» // Видавництво «Пульсари», Київ, 2007. — 135 с. (2007)
Ален Безансон. «Свята Русь». Пер. з фр. Т. Марусик // Видавництво «Кліо», Київ, 2017. — 111 с.