У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Перес.
Маркос Евангеліста Перес Хіменес (ісп.Marcos Evangelista Pérez Jiménez; 25 квітня 1914 — 20 вересня 2001) — державний та військовий діяч Венесуели. Тимчасовий президент у 1952—1953 роках, президент у 1953—1958 роках.
Біографія
Маркос Перес Хіменес народився 25 квітня1914 року в місті Мічелена штату Тачіра[4] в родині землевласника Хуана Переса Бустаманте та шкільної вчительки Адели Хіменес. Закінчив початкову школу в Мічелені й коледж «Gemios Unidos» в колумбійському місті Кукута[5].
Військову кар'єру розпочав у віці 17 років, у 1931—1934 роках навчався у Військовій академії, яку закінчив у званні молодшого лейтенанта. Артилерист[4]. Пройшов спеціалізовані артилерійські курси (1939) й командно-штабні курси[5] (1940) військової академії «Чоррільяс» у Перу, де подружився з майбутнім перуанським диктатором Мануелем Одріа, а 1941 року, після повернення на батьківщину, отримав звання капітана. Був призначений на посаду відповідального за піхотну й артилерійську підготовку у Військовій школі[6].
20 січня1944 року був призначений на посаду начальника 1-го відділу Генерального штабу армії[5]. Відзначився під час перевороту 18 жовтня1945 року, який було проголошено «Жовтневою революцією», отримав звання майора та був призначений на пост начальника штабу армії[6].
У 1946–1948 роках — начальник генерального штабу. У званні підполковника брав участь в усуненні конституційного уряду Ромуло Гальєгоса (1947—1948)[5]. У 1948—1952 роках був членом ійськової хунти й міністром оборони. 1950 року після убивства Карлоса Дельгадо Чальбо, в організації якого опозиційні політики підозрювали Переса Хіменеса, останній став фактичним главою уряду.
2 грудня1952 року проголошений військовиками тимчасовим президентом Венесуели, з 19 квітня1953[6] до 23 січня1958 року — президент країни. Установив у країні авторитарний політичний режим. Були заборонені політичні партії, натомість прибутки від видобутку нафти спрямовувались на будівництво житла для робітників і службовців, до країни залучались освічені іммігранти з Європи, поступово підвищувався рівень життя населення.
Після цього проживав на віллі вартістю 400 000 доларів поблизу Маямі, в американській пресі йменувався коротко — «Пі Джі» (P.J.). Коли під тиском громадської думки Венесуели було видано ордер на його арешт, Перес Хіменес прибув до в'язниці графства Дейд з орденом Легіону слави США, наданим «за видатну політику іноземних капіталовкладень». Звинувачений у привласненні 14 млн доларів. Перебував в ув'язненні під № 505 в одномісній камері міської в'язниці Маямі. 12 серпня1963 року держсекретар США Дін Раск заявив про рішення видати Переса Хіменеса Венесуелі за умови, що судове переслідування обмежиться тільки звинуваченнями в шахрайстві[7]. 13 серпня 1963 року, коли літак уже чекав, адвокати Переса Хіменеса домоглись відтермінування видачі[8], але вже 16 серпня Переса Хіменеса було доставлено літаком до Венесуели[9].
Був ув'язнений у тюрмі Модело в Каракасі[5], потім упродовж півтора року утримувався в одномісній камері в місті Сан-Хуан-де-лос-Моррос. 1965 року рішенням Верховного суду Венесуели був засуджений до 13 років і 4 місяців в'язниці. У серпні 1968 року, відсидівши загалом 5 років, Перес Хіменес був звільнений та емігрував до Іспанії, заочно очоливши створену 1965 року його прибічниками партію Націоналістичний цивільний хрестовий похід. В середині березня 1973 року приїжджав на батьківщину, маючи намір виставити свою кандидатуру на президентських виборах, але під тиском громадської думки був змушений залишити країну[4].
Маркос Перес Хіменес помер 20 вересня2001 року в Мадриді від серцевого нападу. Британська «The Guardian» відзначала з цього приводу, що одним він запам'ятався як безжалісний диктатор, який правив через цензуру, тортури і вбивства, а іншим — як втілення військової ефективності й політичної авторитарності. Перес Хіменес став останнім представником «доби великих диктаторів Латинської Америки» 1940—1960-их років. Як парадокс газета наводила поширену сентенцію венесуельського поета Андреса Елоя Бланко, який втік з країни, рятуючись від гонінь військового режиму: «Добрі сини Венесуели помирають за кордоном, натомість погані сини завжди живуть удома»[6].
↑ абвгдEurídice Ledezma (Friday 21 September 2001 02.39 BST). General Marcos Pérez Jiménez (английский) . The Guardian. Архів оригіналу за 23 грудня 2012. Процитовано 27 січня 2013.
Портрет диктатора: Маркос Перес Хіменес //ИНИОН РАН, 22.05.92, № 46513, 27 с.
Соціально-економічна політика військових урядів у Венесуелі (1948—1958) //ИНИ0Н РАН, 29.05.92, № 46552, 54 с.
ВРЕ, третє видання. — М.: Советская Энциклопедия, 1970-77
Joaquín Soler Serrano. Pérez Jiménez se confiesa, Edilves, Barcelona, 1983
Galve de Martín, María Dolores (2001) La Dictadura de Pérez Jiménez. Editorial de la Universidad Central de Venezuela. Caracas, Venezuela.ISBN 98000166872.
Gonzalo Ramírez Cunillán. Secretos de la Dictadura 1948—1958, Editorial Grego s.a., 1996, Caracas
Marcos Pérez Jiménez (іспанська) . Venezuelatuya. Архів оригіналу за 23 грудня 2012. Процитовано 27 січня 2013.
Marcos Pérez Jiménez Biography (англійською) . Encyclopedia of World Biography. Архів оригіналу за 23 грудня 2012. Процитовано 27 січня 2013.
Eurídice Ledezma (Friday 21 September 2001 02.39 BST). General Marcos Pérez Jiménez (англійською) . The Guardian. Архів оригіналу за 23 грудня 2012. Процитовано 27 січня 2013.
Omar Gómez Castañeda. Gobierno de Marcos Pérez Jiménez (1952 - 1958) (іспанська) . El Centro de Tesis, Documentos, Publicaciones y Recursos Educativos más amplio de la Red. Архів оригіналу за 25 грудня 2012. Процитовано 27 січня 2013.
.svg)
.svg)
.svg){kind=small}
