Ліберальнатеологія (англ.Liberal theology[1]) або ліберальна протестантська теологія (нім.Liberale protestantische Theologie) — напрям богословської думки в протестантизмі, що виник наприкінці XVIII — початку XIX ст. та користувався великою популярністю в др. половині XIX ст. і до кінця Першої світової війни. Була заснована на працях німецького філософа і теолога Фрідріха Шляєрмахера[2][3]. У момент свого зародження ліберальна теологія прагнула змінити християнство, зробити його більш сучасним, відповідним рівню науки[4] і здатним стати інструментом для вирішення «земних» моральних і політичних питань. Предтеча ліберальної теології зазнала впливу ідей Просвітництва, а також німецьких ідеалістів Іммануїла Канта та Георга Гегеля[5].
Особливу увагу при цьому приділялося доказам розумності та суспільної корисності вчення Христа, а також віру в те, що люди здатні подолати свою гріховність своїми ж силами[6]. Також, ліберали погодилися і прийняли раціоналістичну критику Біблії і догматичних традицій, заперечували супранатуралізм[7] в Біблії і вважали, що особиста віра людини більш первинна за догматику. Християнство, при цьому, зводилося до етичних категорій[8] та особистого емоційного відчуття Бога[9].
Протягом історії християнства зміни у суспільному житті зобов'язували християнських апологетів давати актуальні і засновані на біблійному тексті відповіді на сучасні питання з боку секулярного світу, зберігаючи консервативним власне богослов'я. Ця позиція залишалася незмінною до кінця XVIII – початку XIX століття, коли виникло явище теологічного модернізму, що розглядається більшістю дослідників прикладом секуляризації і пристосувальної діяльності християнської церкви. У християнському богослов'ї відбувається виразний поворот від старих релігійних концепцій до нових, у яких ключове значення стала грати етика. Християнство перестає розглядатися як релігійне вчення і починає вважатися морально-етичним[10].
Подібні зміни виникли в середовищі німецьких лютеран, деякі з яких запропонували переглянути традиційні християнські богословські погляди і воліли розглядати Біблію як спотворені розповіді про природні історичні події, а християнське богослов'я — як звичайну придуману людьми теорію. Біблійне розуміння Бога при цьому замінювалося ідеєю Творця, що не втручається в справи світу[11].
Адольф фон Гарнак — найбільш успішний представник ліберальної теології.
Найбільш значущим для формування ліберальної теології були праці німецького філософа і богослова Шлейєрмахер. Крім цього, значний вплив надали Фердинанд Баур і Тюбінґенська школа. Найбільша популярність даної течії припадає на кінець XIX століття — початок XX століття.
Після Першої світової війни і наступної після неї кризи уявлень про можливості соціального прогресу людини, популярність ліберальної теології значно знизилася, їй на зміну прийшла діалектична теологія[12].
Із врахуванням ліберального спрямування, дослідники виділяють такі основні історичні етапи розвитку протестантської теології[13]:
ортодоксальна теологія XVI— поч. XVIII століття (з періоду Реформації).
неопротестантська, або ліберальна теологія XVIII—XIX ст.
«теологія кризи», або діалектична теологія, яка з'явилася після I світової війни.
радикальна, або «нова» теологія, що розповсюдилася після Другої світової війни (сформувалася в результаті діяльності Дітріха Бонхьоффера)
Основні положення
Характерні риси богослов'я ліберального протестантизму[10]:
Позиція антропоцентризму, в рамках якої першочерговими називаються і розглядаються проблеми людини та її світу, і лише потім — воля Бога. Даний підхід повністю протилежний ортодоксальному протестантизму Лютера і Кальвіна, для яких людина обговорюється виключно в контексті свого ставлення до Бога, перебуваючи при цьому в залежному від Бога стані.
Заявлені як базові положення християнства історичний оптимізм і впевненість у здатності людини змінити в кращу сторону самого себе і людські взаємини, суперечили богословському світогляду Лютера і Кальвіна, які зберігали песимізм і фаталізм в своїх поглядах на людську природу і світ в цілому.
Спроба зближення богослов'я і світської науки з визнанням за останньою важливої ролі в процесі розвитку суспільства.
Гомосексуальність. У минулому мейнстрім-протестанти (ортодокси) становили більшість американського протестантизму. Число членів основних протестантських церков США досягло свого піка в 1950-і роки. Однак, починаючи з 1960-х років, їх чисельність скорочується. Більшість священнослужителів основних протестантських церков США[18], Великобританії[19], Німеччини[20], Нідерландів[21] та ін. країн підтримують політику захисту правсексуальних меншин[22][23].
↑Хегглунд Б. История теологии / Перевод со шведского — В. Володин. — СПб.: «Светоч», 2001. ISBN 5-7443-0058-9. — гл. 34. Теология начала XX века. Современные направления и идеи с. 341