Щоб зосередитись на власній творчості, 1992 року Володимир і Людмила Лободи переїхали зі Львова на хутір біля глухого села Турове, на межі Полтавщини та Дніпровщини, де Володимир більшу частину року створював живописні, графічні та скульптурні серії, пишучи поезії, новели, есеї. Про життя та творчість Володимира Лободи та його дружини Людмили на хуторі режисер Павло Костомаров[ru] у 2009 році зняв документальний фільм «Удво́х» (Вдвоём).[2]
Володимир Лобода переважно використовував графічні техніки: акварель, лінорит, офорт, літографію тощо. Малював олійні та акварельні краєвиди, портрети, ню; гравюри у руслі постмодерністичної концепції, скульптури та монументально-декоративні роботи з пісковику, вапняку, граніту, металу та дерева. Створив ряд вітражів «Лірика», «Комедія», «Епос», «Драма» (усі — 1974), «Півтори квітки розквітло», «Шість дівочих облич», «Чотири пташки», «Шість риб» (усі — 1977), два вітражі для крамниці «Синій птах» (1976, Дніпро, не збережено).
1988 року він організував артистичне товариство «Степ» у місті Дніпрі. Писав вірші[3].
У 2007 році вийшов каталог-альбом Володимира Лободи «Скульптура» (упорядник і дизайнер — Андрій Кісь), а в 2008 — каталог-альбом «Декупаж» (спільно з Людмилою Лободою).[4]
У 2020 році вийшов альбом, присвячений малярству видатного українського художника-нонконформіста Володимира Лободи, в якому простежено тяглість його творчої манери від кінця 1960-х до 2000-х років. У текстовій частині подано творчий маніфест, біографію та мистецтвознавчий аналіз феномену цього неординарного майстра. В альбомі міститься понад 800 творів живопису.[5]
