Александр Крічлоу Баркер молодший народився 8 травня1919 року в передмісті Нью-Йорка Райї в заможній сім'ї, що має франко-канадські та британські корені. Серед прямих предків актора — Роджер Вільямс, засновник міста Провіденс та знаменитий губернатор Барбадоса Вільям Генрі Крічлоу. Лекс був другою дитиною в родині Александра Крічлоу Баркера старшого, домовласника канадського походження[5], і його американської дружини Маріон Торнтон Білс[6]. Першою дитиною була старша сестра Лекса — Фредеріка Амелія (1917—1980).
Лекс Баркер виріс в Нью-Йорк-Сіті і в Порчестері (Нью-Йорк), навчався в школі «Fessenden» та закінчив Академію «Phillips Exeter», де відбувся його акторський дебют у шкільних виставах та зародилося бажання стати актором. Грав на гобої і у футбол. Поступив до Принстонського університету, але покинув його, зрозумівши, що справою його життя є робота в театрі. Батьки відмовили юнакові в підтримці і йому довелося самостійно оплачувати курси з акторської майстерності, паралельно працюючи на сталеливарному заводі, а ночами вчитися на інженера.
Акторська кар'єра
У 1938 році Лекс Баркер з'явився в невеликій ролі у бродвейській постановці Шекспіра «Віндзорські насмішниці».[7] Брав участь в невеликій ролі в провальній постановці Орсона Веллса «П'ять королів»; у Бостоні і Філадельфії з нею було стільки проблем, що до Нью-Йорка вона навіть не доїхала.[8]
У лютому 1941 року, за 10 місяців до нападу на Перл-Гарбор, Баркер покинувши свою акторську кар'єру, записався до лав Армії США простим солдатом. У роки війни виріс до звання майора, ставши одним з наймолодших майорів американської армії.[9] Під час боїв на Сицилії був поранений в ногу і в голову.
Повернувшись до США, Баркер відновлював здоров'я у військовому шпиталі Арканзаса, а після демобілізації вирушив до Лос-Анджелеса. Незабаром він отримав невелику роль у своєму першому фільмі «Обличчя ляльки» (1945). За нею слідувала череда епізодичних ролей, найкраща з яких, — роль Еммета Дальтона у фільмі «Повернення поганого чоловіка» (1948). А незабаром Баркера знайшла та роль, яка зробила його знаменитим.
У фільмі «Чарівний фонтан Тарзана» (1949) Лекс Баркер став 10-м офіційним виконавцем ролі Тарзана, змінивши Джонні Вайссмюллера, який виконував її останні 16 років. Баркеру допомогла його зовнішність — білявого красивого інтелігентного високого (1,93 м) атлета. Актор знявся лише в п'яти фільмах про Тарзана, але залишається актором, відомим передусім саме цією роллю.
Становище Лекса Баркера як зірки після Тарзана дозволило йому зіграти різноманітні героїчні ролі в інших фільмах, головним чином у вестернах, і в одному негероїчному фільмі про Другу світову війну «Очистити територію» (1956). Помітним були також його роль золотошукача в «Жовтій горі» (1954), і особливо роль детектива у фільмі «Людина з Біттер Ридж» (1955).
У Європі
У 1957 році, коли йому стало важче знаходити роботу в США, Баркер переїхав до Європи (він розмовляв французькою, італійською, іспанською і трохи німецькою мовами). Тут він став дуже популярним і зіграв головні ролі у понад 40 європейських фільмах, включаючи дві стрічки за романами італійського письменника Еміліо Сальгарі (1862—1911). В Італії він знявся і в короткій, але переконливій ролі нареченого героїні Аніти Екберг у фільмі Федеріко Фелліні«Солодке життя» (1960).
Найбільшого успіху Баркер досяг у Німеччині. Тут він знявся в головних ролях в двох фільмах, заснованих на сюжетах «Доктор Мабузе» Фріца Ланга, у фільмах «Повернення доктора Мабузе» (1961) і «Невидимий доктор Мабузе» (1962), і в 13-ти фільмах, знятих за романами німецького письменника Карла Мая (1842—1912), зігравши таких відомих персонажів, як «Вірна рука» (Олд Шаттергенд), Кара Бен Немзі та доктор Штернау.
У 1966 році Баркеру була присуджена премія «Бамбі» як найкращому іноземному акторові в Німеччині, де він був великою та популярною зіркою. У Німеччині він навіть записав у 1965 році два сингли з композитором Мартіном Бетчером, автором саундтреків до фільмів за творами Карла Мая. У США Баркер повертався лише зрідка, щоб з'явитися в декількох епізодах американських телевізійних серіалів. А Європа, особливо Німеччина, залишалася його професійним домом усю решту його життя.
У 1970-і роки Лекс Баркер оселився у своєму домі в Іспанії на Коста-Браве і знімався дуже рідко, оскільки в ті часи до моди увійшли італійські вестерни та еротичні фільми. Тоді Лекс спробував повернутися на батьківщину, до США і знайти роботу там. Але повернення не принесло йому очікуваних результатів. Він знявся лише в декількох епізодичних серіальних ролях.
Німецький фільм «Коли ти зі мною» (1970) став останнім художнім фільмом, де знявся Лекс Баркер. У 1973 році кар'єру Лекса стала налагоджуватися, він почав зніматися в головній ролі в телевізійному серіалі, а в планах були дві нові стрічки, коли життя внесло в них свої корективи. У актора відмовило серце.
Особисте життя
Лекс Баркер був одружений п'ять разів:
На Констанції Родес Турлоу (з 1942 по 1950 рр.). Вона була донькою віце-президента металургійної компанії.[10] У пари в 1943 році народилася донька Лінн Турлоу Баркер, а в 1947 році — син Александр «Зан» Крічлоу Баркер III. Через пару років після розлучення Констанція вийшла заміж за нащадка шостого президента США Джона Квінсі Адамса.[10]
На акторці Лані Тернер (з 1953 по 1957 рр.). Згідно з книгою її доньки Черил Крейн, Тернер одного разу вночі вигнала Баркера з дому під дулом пістолета за те, що він нібито домагався Черил, якій було в ту пору 13 років. Розлучення було негайним, хоча ніяких офіційних звинувачень проти Баркера висунуто не було.
На швейцарській акторці Ірен Лабгардт (з 1957 по 1962 рік, коли вона померла від лейкемії). У 1960 році у них народився син Крістофер, який став актором і співаком.
На Кармен Сервері[en] (з 1965 по 1972 рр., хоча офіційно розлучення не було зафіксоване). У 1962 році вона здобула титутл «Міс Іспанія». Пізніше Тіта Баркер вийшла заміж за кінопродюсера Еспартако Сантоні, а потім стала останньою п'ятою дружиною мільярдера і колекціонера витворів мистецтва барона Тіссен-Борнеміца.
Смерть
Лекс Баркер помер 11 травня1973 року через три дні після свого 54-го дня народження від серцевого нападу, коли йшов Нью-Йоркською вулицею на зустріч зі своєю новою нареченою акторкою Карен Кондазян[en]. Похорони Баркера пройшли в Нью-Йорку, після чого він був кремований, і прах остання його дружина відвезла з собою в Іспанію.
↑Leaming, Barbara. Orson Welles: A Biography, pp. 188—201
↑Electronic Army Serial Number Merged File, 1938—1946 [Archival Database]; World War II Army Enlistment Records; Records of the National Archives and Records Administration, Record Group 64
↑ аб«Mrs. Barker's Nuptials», The New York Times, September 12, 1952
