З липня 1942 року до грудня 1943 року воював на Північно-Західному фронті, був поранений 28 липня 1942 року. З травня до вересня 1943 року воював на Ленінградському фронті, а з січня 1945 року на 1-му Українському фронті. Служив телефоністом у 194-й важкій гаубичний артилерійській бригаді. Відмітився під час вуличних боїв у місті Бреслау. Протягом доби він підтримував зв'язок між частинами бригади та ліквідував не менше дванадцяти обривів телефонної лінії. Завдяки чому було знищено двадцять п'ять кулеметних гнізд та до сорока ворожих солдатів[2].
Демобілізувався у 1945 році, з 1947 року працював бригадиром рільничої бригади бурякорадгоспу «Федорівський», головна садиба якого знаходилася у селищі Федорівка. Під його керівництвом, бригада застосовувала передові методи агрохімії, широко використовувалися мінеральні та органічні добрива. Завдяки цьому, бригада зібрала 32,03 центнера озимої пшениці з гектара на загальній площі у тридцять чотири гектари[6][4].
У 1948 році став членом ВКП(б). Прокопій Коленько продовжував працювати у бурякорадгоспі після виходу на пенсію. Помер у квітні 1978 року і похований у селі Федорівка[4].
О присвоении звания Героя Социалистического Труда работникам совхозов Министерства пищевой промышленности СССР по Украинской ССР : [рос.] // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик. — 1948. — № 18 (517) (16 мая). — С. 1—2.
