1969 року чотири подруги, Енні, Бренда, Еліз та Синтія, закінчили коледж. Під час святковання цієї події Синтія змушує їх пообіцяти, що вони завжди будуть поруч, і робить групове фото. З часом чотири жінки втратили зв'язок.
Через багато років з таблоїдів Синтія дізнається, що її колишній чоловік повторно одружився з набагато молодшою і привабливішою жінкою. Вона надсилає листи Енні, Бренді та Еліз, а потім кінчає життя самогубством.
З’єднавшись після смерті подруги по коледжу на її похоронах, три розведені жінки дізнаються про сімейні проблеми один одного і вирішують помститися своїм чоловікам, які покинули їх заради молодших жінок. Білл, Аарон і Морті змушені погодитися на вимоги жінок. Подруги використовують гроші своїх чоловіків, щоб заснувати кризовий центр Синтії Сванн-Гріффін для жінок. Після завершення церемонії відкриття центру вони, йдучи по вулиці, танцюють і співають «You Don't Own Me» (англ.Ти не володієш мною).
Бетт Мідлер і Голді Гоун були першими актрисами, які отримали одну з трьох головних ролей. Мідлер спочатку хотіла зіграти «більш гламурну роль» Еліз. Продюсер Скотт Рудін мав намір взяти на цю роль Джессіку Ленг, але зрештою роль відійшла Гоун. Гоун, у свою чергу, переконувала Саллі Філд приєднатися до акторського складу на роль Енні, але Філд відмовилася. Роль зрештою дісталася Даян Кітон.
Критика
Фільм отримав змішані, переважно схвальні, відгуки: на Rotten Tomatoes оцінки фільму 50% на основі 76 відгуків від критиків і 68% від більш ніж 50 000 глядачів.[2]
Фільм був успішним в прокаті, зібравши 105,5 мільйонів $.
Нагороди
Композитор Марк Шайман був номінований на премію «Оскар» і отримав премію «ASCAP Film and Television Music Awards». Бетт Мідлер була номінована на премію «Супутник» як найкраща акторка (мюзикл і комедія), а Сара Джессіка Паркер — на ту ж премію як найкраща акторка другого плану (мюзикл і комедія).
