Ріна Баянівна Заріпова,а такожРіна Заріфова(iм'я при народженніРена Баяновна Агумова;12 березня1941(19410312) — 10 квітня) — журналістка, викладачка, перекладачка, заслужений працівник культури Татарстану (1995), лауреатка журналістського конкурсу "Бәллүр каләм" ("Кришталеве перо") (2001).
У 1973-2002 рр. завідувала відділом листів газети «Татарстан яшьләре» («Молодь Татарстану»). Її статті охоплюють широке коло питань, пов'язаних з проблемами моральності, виховання, сім'ї та ін.
Народилася в селі Миннярово 12 березня1941 року в родині вчителів Масрури Заріфулліної та Фатхельбаяна Агумова. Дата народження зафіксована в документах з помилкою як 19 березня. Всього в сім’ї було 8 дітей.[3]
Фатхельбаян походив з родини потомствених мулл, мати і двоє його братів були розстріляні в 1930, 1936, 1937 рр.відповідно, самому ж Фатхельбаяну з сім'єю довелося постійно переїжджати. З боку Фатхельбаяна Рина Заріпова полягає в далекій спорідненості з журналісткою Альфією Самат, письменницею Файрузою Муслімовою і викладачем Таки Закієвим.
Фатхельбаян Агумов бере участь у Німецько-радянської війні. Після війни сім'я тимчасово переїхала в Казкай, а потім в Новий Алім.[4] Потім сім’я переїхала до Старого Султангола, Шаріфа і, нарешті, до Верхнього Гараю. У Верхньому Гараю Ріна закінчує десятирічну школу.
У 1960 році успішно складає іспити і вступає на російсько-татарський філологічний факультет Єлабузького педінституту. У 1965 році закінчує його і отримує направлення викладати російську мову і літературу в середній школі села татарські Сарали Лаїшевського району.[5][5]
У 1966 році вона одружилася з учителем фізики Захітом Заріфовим.[6] У 1968 році сім'я переїжджає в Казань, 20 лютого 1968 року Рину Заріпову беруть на роботу в газету "Татарстан яшьләре" перекладачем.[6] У 1973 р. вона очолила заочний відділ листів і обіймала цю посаду до 30 вересня 2002 р.[7]
13 лютого 1995 року Указом Президента Республіки Татарстан за досягнення в галузі друку їй було присвоєно звання Заслуженого працівника культури. 17 травня 2001 року вона була нагороджена премією лауреата на конкурсі журналістів «Бәллүр каләм» [8][9] .
З моменту виходу на пенсію 2002 року Ріною Заріповою написані твори в газетах "Татарстан яшьләре", "Татар иле" ("Татарський світ"), "Ватаным Татарстан" ("Моя батьківщина Татарстан"), "Шәһри Казан" ("Місто Казань"), "Мәгърифәт" ("Просвітництво"), "Молодежь Татарстана" (Молодь Татарстану"), журналі "Идель" ("Волга"). [7]
У 2003 році на телеканалі «Татарстан-Яңа гасыр» ("Татарстан - Нове століття") вийшла програма «Адам і Єва», яка присвячена родині Заріфових.
Після виявлення ракових пухлин, в останні роки життя журналістки проводяться дві операції. Померла від раку10 січня2008 року вКазані. Вона була похована на Мусульманськом кладовище Казані в урочищі Мамадишський [10] .
Пам'ять
5 березня 2021 року, на честь 80-річчя журналіста на "Радіо Татарстан" готується передача Раїля Садрі під назвою "Роздаючи душевне тепло". У березні та квітні 2021 р. були опубліковані статті, присвячені Ріні Заріповій, серед яких «Життєвий шлях як творчість», «Наша повірниця» та «Повірниця тисячі».
Молодь Татарстану
Ріна Заріпова , як керівник відділу молодіжних листів Татарстану, також веде популярні рубрики, тісно пов’язані з цим відділом.
Рубрика "Повірниця"
Ріну Заріпову читачі Татарської Сарали знайомлять зі рубрикою "Сердәш" ("Повірниця") "Молоді Татарстану [11] . У цій рубриці, відкритій журналісткою Суфією Ахметовою, яка завідувала в той час відділом листів, читачі газети ділилися своїми питаннями з надією отримати підтримки газети і читачів в питаннях моральності, виховання, сім'ї та ін. Дана рубрика була тісно пов'язана з відділом листів газети.
З 20 лютого 1969 року Ріна Заріпова почала працювати в газеті "Татарстан яшьләре". Спочатку виконує посаду перекладача і помічниці завідуючої відділом листів журналістки Суфії Ахметової. З відходом Суфії Ахметової на пенсію, протягом декількох років з 1970 року відділом листів і цією рубрикою керували різні люди: Фаріт Хакімзянов, Галія Раімова, Фаріт Галієв та ін. Потім відділ листів і "Сердәш" переходять у відання Рини Заріпової.
У 1976 році вокально-інструментальному ансамблю, створеному Габідуллою Хурматулліним в м. Набережні Челни при молодіжному центрі «Гренада» (пізніше переїхав до Палацу культури «КамАЗ»), було присвоєно ім'я "Сердаш" на честь сторінки "Татарстан яшьләре". [12]
Рубрика "Субота"
Рубрика газети "Субота" була присвячена різним видатним особистостям ТАРСР, часто публікуються пісні відомих композиторів з нотами за заявками читачів. Через те, що читачі нерідко просили публікацій пісень Сари Садикової, Рині Заріповій доводилося регулярно бачитися з нею, що згодом їх зблизило і здружило. [13]
Книги
Перша книга
"Татарстан яшьләре" вітає новий 2000 рік: Р. Заріпова, друга з тих, що сидять (зліва)
У 1982 році в татарському книжковому видавництві вийшла книга Ріни Заріпової, заснована на статтях за листами читачів різних років. Книга розкриває проблеми моральності, виховання, суспільства, тісно пов'язані з темою сім'ї; кожен розділ завершується висновком автора.
Інші книги
У 1980-1990-і роки нариси Ріни Заріпової публікувалися в ряді збірок, пов'язаних з проблемами суспільства, моралі і виховання. Серед них збірник 1990 року "На семи перехрестях", складений Газінуром Валєєвим, і збірник 1991 року "Покаяння", складений Язілей Абдулкадирової спільно з Риною Заріповою.[14]
Сім'я
Її чоловік, Захіт Садрісламович Заріфов, багато років був старшим викладачем загальної та прикладної фізики в Казанському авіаційному інституті. Виховували чотирьох дітей.
Нагороди, почесні звання
13 лютого1995 р. - заслужений працівник культури Республіки Татарстан
Зарипова Рина (гыйнвар 2003). И, гомер агышлары(татар.) (10319 /11). Казан: Идел-Пресс. Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 23 серпня 2021.
Җиһангирова, Шәмсия (2016). Бакый бул, Баек. «Җиһангир» нәшрияты. с. 428—429.
Зарипова, Рина (1982). Гаилә җылысы [Сімейне тепло]. Казань: Татарське книжкове видавництво. с. 56. Архів оригіналу за 23 серпня 2021. Процитовано 23 серпня 2021.
Муратов Ф., Хуҗин Й. (2003). Актаныш - туган җирем. Казан, Татарстан: Идел-Пресс.
Самат, Әлфия (2005). Журналист. Мин яратам сезне...(татар.). Казан: Полигран-Т. с. 229—237. ISBN5-902724-02-3.
Статті
Бәхтияров, Фәрһад (4 березня 2021). Гомер юлы үзе бер сәнгатьтер(татар.) (12483/8). Татарстан яшьләре. Архів оригіналу за 22 серпня 2021. Процитовано 23 серпня 2021. {{cite journal}}: Cite має пустий невідомий параметр: |9= (довідка)
Бәхтияри, Фәрһад (2 апрель 2021). Меңнәрнең сердәше һәм әңгәмәдәше [The confidante of a thousand]. Безнең мирас(татар.). Казан: Идел-Пресс (328 / 4). Архів оригіналу за 22 серпня 2021. Процитовано 23 серпня 2021.
Гыймадиева, Наҗия (5 лютого 2015). Сагынабыз сезне, Рина апа(татар.) (12174/4). Казан: Идел-Пресс. Архів оригіналу за 22 серпня 2021. Процитовано 23 серпня 2021.
Закирова, Эльмира (9 листопада 2020). Әлфия Самат бит ул!(татар.). "Сөембикә" журналы. Архів оригіналу за 22 серпня 2021. Процитовано 18 березня 2021.