Жінки в Афганській війні

Частина серії
Жінки і війна
Збройні сили Жінки в збройних силах Сексуальне насильство в армії Правоохорона Авіація Піратство Амазонки Онна-бугейся Куноіті Римська армія Жіноча історія Поверх спадщини Жінки у ЗСУ Забезпечення Жіноча чота УСС ОУН-УПА Жіночий ветеранський рух Українська Жіноча Варта Невидимий Батальйон
Формування Дагомейські амазонки Амазонська рота Добровольчий жіночий легіон Жіночі батальйони смерті Біла ескадрилья Жіночий королівський армійський корпус Великої Британії ВМС ВПС Допоміжний корпус Допоміжний територіальний корпус Жіноча служба пілотів ВПС США 1-й піхотний батальйон ім. Емілії Плятер 46-й авіаційний полк «Нічні відьми» (СРСР) Центральна жіноча школа снайперської підготовки (СРСР) Амазонки Каддафі Загони жіночої оборони 39 Жіноча сотня Самооборони Майдану Жіночі підрозділи єзидів Армія оборони Ізраїлю
За війною Перша світова Друга світова французький Рух Опору Афганська війна Російсько-українська війна Війна на сході України Вторгнення 2022
Насильство Воєнне сексуальне насильство Сексуальне насильство в армії Стокгольмський синдром Воєнна наречена Викрадення сабінянок Різанина в Нанкіні Зґвалтування під час окупації Німеччини Жінка в Берліні Жінки для втіхи Кашмірський конфлікт Геноцид у Руанді Фочанська етнічна чистка Система фільтраційних таборів у Чечні Російсько-українська війна Декларація ООН про захист жінок і дітей при надзвичайних обставинах та під час збройних конфліктів
Політика Жінки в Гаазі Декларація ООН про захист жінок і дітей при надзвичайних обставинах та під час збройних конфліктів Резолюція Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека»
В культурі Діва-воїтелька Лісістрата (п'єса) Свобода, що веде народ Діва в біді Білі колготки Дівчина в шинелі Тонка сріблиста нить Амазонський фемінізм Невидимий Батальйон У війни не жіноче обличчя
Портал Проєкт Стиль
п о р

Жінки в радянсько-афганській війні були активними в різних ролях.^[1][2]

Жінки в армії

Щонайменше 20 000 жінок були зараховані до допоміжного персоналу радянськими військовими під час війни, працюючи на таких посадах, як польові медсестри, адміністраторки та військові прокурорки. Під час війни було вбито щонайменше 56 радянських жінок, проте справжня кількість жінок-жертв невідома, оскільки СРСР офіційно їх не враховував. У 2006 році російський уряд прийняв закон, згідно з яким цивільні особи, які працювали в Афганістані, не мають права на військові пільги.^[3]

Роки війни стали першими для жінок в афганському війську. У 1983 році Хатул Мохаммадзай стала першою жінкою з країни, яка пройшла навчання на десантника. Однак їй було відмовлено в бойових окціях, тому вона служила інструкторкою, навчаючи солдатів для десантників і командос під час війни.^[4] У 1989 році Латіфа Набізада і її сестра Лаліума стали першими двома жінками-льотчицями, які вступили до афганської військової школи в ВПС Афганістану, і були остаточно прийняті після того, як їм кілька разів відмовляли у прийомі за «медичними показаннями».^[5][6] Деякі афганки здобули популярність своєю роллю в боях, як-от Бібі Айша, полководиця, яка боролася проти радянського вторгнення.

Деякі жінки були залучені до нерегулярних воєнізованих і народних загонів оборони революції, створених комуністичним урядом Афганістану після Саурської революції 1978 року, озброєних урядом і зайнятих для охорони чутливої інфраструктури та підтримки громадського порядку.^[7] Однак майже всі згадки про NODR зникли після радянського вторгнення в Афганістан у грудні 1979 року, можливо, тому, що Рада вважала небажаним створення нерегулярних збройних формувань під час їхньої окупації.^[8]

Права жінок під час війни

Під час війни підтримуваний Радянським Союзом уряд зробив ряд спроб модернізувати ситуацію з правами жінок в Афганістані, включно з наданням рівних прав на роботу та обов’язковим навчанням дівчат. До 1988 року жінки становили 40 % лікарів і 60 % викладачів Кабульського університету; 440 000 студенток навчалися в різних навчальних закладах і ще 80 000 – за програмами навчання грамоти.^[9]

Рада жінок Афганістану (AWC) була організацією в Демократичній Республіці Афганістан (1978–1987) і Республіці Афганістан (у період з 1987 по 1992), що надає соціальні послуги жінкам в Афганістані, бороться з неписьменністю та пропонує професійне навчання.^[10] Багато хто боявся принести в жертву AWC у переговорах про національне примирення, які почалися в 1987 році^[11].

Однак, незважаючи на номінальні зусилля Радянського Союзу щодо просування прав жінок під час війни, жінки все ще стикалися з інтенсивними рівнями дискримінації та насильства, включаючи вбивства цивільних осіб та зґвалтування радянськими військами, а кінець війни та наступний розпад Демократичної Республіки Афганістан спричинили до інтенсивної реакції проти прав жінок.^{[12][13][14][15]} За словами Аїші Ахмад з Кембриджського університету:

Під комуністичною окупацією зґвалтування під час війни набуло популярності як військова стратегія придушення повстанців... Можливо, через велике значення традиційних кодексів сімейної честі в Афганістані зґвалтування під час війни стало поширеною військовою стратегією під час радянсько-афганської війни, яка використовувалася для залякування та тероризації ворожих угруповань. Зґвалтування та катування застосовувалися саме проти тих сіл, які, як підозрювали, підтримували опір, а солдати, як повідомлялося, ґвалтували жінок на очах у їхніх родичів-чоловіків. Афганські жінки, хоча і не були активними комбатантами проти Рад, також були безпосередніми об’єктами «навмисних і свавільних вбивств», переслідувань, тактики терору та позбавлення, а також сексуальних зловживань, примусових шлюбів і проституції з боку прорадянської міліції.^[9]

За даними Amnesty International: «у ХХ столітті спостерігалося відносно стабільний прогрес у захисті прав жінок в Афганістані... Але під час переворотів і радянської окупації в 1970-х роках, через громадянський конфлікт між угрупованнями моджахедів і урядовими силами в 80-х і 90-х роках, а потім під владою Талібану, права жінок в Афганістані дедалі більше порушувалися»^[16].

Радянське вторгнення також не знайшло підтримки з боку всіх правозахисних груп. Тімоті Нунан з Оксфордського університету стверджував, що «радянські та афганські феміністки намагалися – і в основному не змогли – спілкуватися одні з одними у той момент, коли здавалося можливим створити світську соціалістичну сучасність в Афганістані».^[17] Революційна асоціація жінок Афганістану була заснована в 1977 році Міною Кешвар Камаль, афганською студентською активісткою, і розпочала кампанію проти радянських військ і підтримуваного Радянським Союзом уряду Афганістану після вторгнення.^[18] Камаль була убита у Кветті, Пакистан, у 1987 році, можливо, афганською розвідувальною службою KHAD або за наказом лідера моджахедів-фундаменталістів Гульбуддіна Хекматіяра.^[19][20]

Жінки-біженки часто стикалися з серйозними проблемами з дискримінацією, особливо тому, що деякі табори біженців де-факто контролювали моджахеди-фундаменталісти.^[21] За словами Фарідулли Бежана з Університету Монаша, кілька таборів біженців «служили лабораторіями для ісламських фундаменталістів, дозволяючи їм контролювати та відокремлювати жінок, практику, яку вони повністю впровадили, коли захопили країну на початку 1990-х років», і цю західну допомогу для біженці, як правило, наголошували на геополітиці повалення підтримуваного Радянським Союзом уряду, що призвело до широкої співпраці з фундаменталістами-моджахедами.^[22] За словами Сіми Самар, лікарки і біженки під час війни, а пізніше міністерки у справах жінок Афганістану з 2001 по 2003 рік: «Умови життя жінок-біженок були особливо жахливими. Доступ до предметів першої необхідності, таких як туалети, медичні клініки та освіта, був майже відсутнім. Допомога, яка поширювалася, була як чоловічою, так і війною»^[23].

Жінки інших національностей

Джоан Герінг, американська світська левиця і дипломатка, яка мала довгі стосунки з президентом Пакистану Зіа-уль-Хаком протягом 1980-х, була провідною фігурою у створенні підтримки Сполученими Штатами моджахедів під час війни.^[24]

У 1988 році британська журналістка Крістіна Лемб була визнана молодим журналістом року за висвітлення радянської окупації Афганістану.^[25][26]

У популярних ЗМІ

Джеффрі В. Джонс з Університету Північної Кароліни в Грінсборо стверджував, що «представлення жінок у «Zinky Boys: радянські голоси з війни в Афганістані» Світланою Алексієвич відображає зміну дискурсу в радянському суспільстві про війну в Афганістані, яка допомогла прокласти шлях за розпад СРСР».^[27]

Див. також

• Жінки при Талібані
• Жінки в Радянському Союзі
• Жінка в арабському суспільстві

Посилання

1. Archived copy. Архів оригіналу за 11 липня 2021. Процитовано 17 липня 2021.
2. Archived copy. Архів оригіналу за 17 червня 2021. Процитовано 17 липня 2021.
3. Archived copy. Associated Press. Архів оригіналу за 11 липня 2021. Процитовано 17 липня 2021.
4. Yousafzai, Sami (28 листопада 2011). Afghanistan: The Trials of Woman Paratrooper Khatool Mohammadzai. Newsweek. Архів оригіналу за 22 листопада 2013. Процитовано 22 грудня 2016.
5. Sara, Sally (28 червня 2013). Meet Latifa Nabizada, Afghanistan's first woman military helicopter pilot. Mama Asia. ABC. Архів оригіналу за 22 December 2016. Процитовано 19 грудня 2016.
6. Latifa Nabizada - Afghanistan's First Woman of the Skies. BBC News. 19 червня 2013. Архів оригіналу за 20 December 2016. Процитовано 17 грудня 2016.
7. Mary Ann Tétreault (1994). Women and Revolution in Africa, Asia, and the New World. Univ of South Carolina Press. с. 227–. ISBN 978-1-57003-016-1. Архів оригіналу за 13 липня 2021. Процитовано 17 липня 2021.
8. Anthony Arnold. Afghanistan's Two-Party Communism: Parcham and Khalq. Hoover Press. с. 95–. ISBN 978-0-8179-7793-1. Архів оригіналу за 13 липня 2021. Процитовано 17 липня 2021.
9. Ahmad, Aisha (2006). Afghan Women: The State of Legal Rights and Security. Policy Perspectives. 3 (1): 25—41. JSTOR 42909150. Архів оригіналу за 16 липня 2021. Процитовано 17 липня 2021.
10. Mary Ann Tétreault (1994). Women and revolution in Africa, Asia, and the New World. ISBN 9781570030161. Архів оригіналу за 11 липня 2021. Процитовано 24 березня 2009.
11. Lawrence Kaplan. Fundamentalism in comparative perspective. Univ of Massachusetts Press. с. 144. Процитовано 24 березня 2009.
12. Archived copy. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 17 липня 2021.
13. Archived copy. The New York Times. Архів оригіналу за 2 квітня 2017. Процитовано 17 липня 2021.
14. Archived copy. Архів оригіналу за 11 липня 2021. Процитовано 17 липня 2021.
15. Archived copy. The Washington Post. Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 17 липня 2021.
16. Archived copy. Архів оригіналу за 26 березня 2018. Процитовано 17 липня 2021.
17. Archived copy. Архів оригіналу за 18 липня 2021. Процитовано 17 липня 2021.
18. Toynbee, Polly (28 вересня 2001). Behind the burka. The Guardian. Архів оригіналу за 13 липня 2019. Процитовано 17 липня 2021.
19. Biography of Martyred Meena, RAWA's founding leader. RAWA. Архів оригіналу за 7 September 2008. Процитовано 15 травня 2016.
20. Ramakrishnan, Nitya (May 2013). Books on Google Play In Custody: Law, Impunity and Prisoner Abuse in South Asia. SAGE India. с. 118. ISBN 9788132117513.
21. Parvanta, Sultana (1992). The Balancing Act. Women & Therapy. 13 (1–2): 113—128. doi:10.1300/J015V13N01_11. Архів оригіналу за 11 липня 2021. Процитовано 17 липня 2021.
22. Bezhan, Faridullah (2016). War and the Radicalization of Afghan Society in Maryam Mahboob's Short Stories. Women's Studies. 45: 1—19. doi:10.1080/00497878.2015.1111837. Архів оригіналу за 18 липня 2021. Процитовано 17 липня 2021.
23. Archived copy. Архів оригіналу за 3 березня 2021. Процитовано 17 липня 2021.
24. Philip Sherwell (2 грудня 2007). How Joanne Herring won Charlie Wilson's War. The Telegraph. Архів оригіналу за 28 квітня 2019. Процитовано 12 червня 2014.
25. Who We Are: Top Talent, Christina Lamb. News UK. Архів оригіналу за 12 July 2018. Процитовано 13 березня 2017.
26. Archived copy. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 17 липня 2021.
27. Jones, Jeffrey W. (2017). Mothers, prostitutes, and the collapse of the USSR: The representation of women in Svetlana Aleksievich's Zinky Boys. Canadian Slavonic Papers. 59 (3–4): 234—258. doi:10.1080/00085006.2017.1381545. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 17 липня 2021.