PROFILBARU.COM

	Жуль Сімон; фр. Jules Simon
	Жуль Сімон
Прапор	38-й Прем'єр-міністр Франції
12 грудня 1876 — 17 травня 1877
Попередник:	Жуль Арман Дюфор
Наступник:	Альберт де Брольї
Ім'я при народженні:	фр. Jules François Simon Suisse
Народження:	27 грудня 1814; Лор'ян
Смерть:	8 червня 1896[…] (81 рік); Париж
Поховання:	Цвинтар Монмартр
Країна:	Франція
Освіта:	Вища нормальна школа (1836)
Ступінь:	агреже з філософіїd (1836) і докторський ступінь (1839)
Батько:	Олександр-Сімон Сюїсd
Мати:	Маргеріт Венсан Фонтенd
Автограф:
Нагороди:
	Медіафайли у Вікісховищі
	Роботи у Вікіджерелах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сімон.

Жуль Сімон (фр. Jules Simon; справжнє ім'я Жуль-Франсуа Сюїс фр. Jules François Suisse; 31 грудня 1814(18141231), Лор'ян — 8 червня 1896, Париж) — французький філософ, публіцист, політик та державний діяч, очолював кабінет міністрів Франції з 12 грудня 1876 до 17 травня 1877, член Французької академії.

Біографія

Здобувши прекрасну освіту, Жуль Сімон працював професором філософії в Еколь Нормаль, потім в паризькій Сорбонні.

У 1848 обраний членом Національних зборів, де приєднався до поміркованих республіканців. У 1851 за відмову від складання присяги на вірність президенту Франції Луї Наполеону Бонапарту Жуль був позбавлений посад.

У 1863 році Сімон обраний депутатом до Законодавчого корпусу, де був помітним лідером опозиції. У 1870 став членом уряду національної оборони, в якому обіймав посаду міністра народної освіти. У Національних зборах 1871 року він приєднався до поміркованої лівої партії (Республіканський союз) і майже до самої відставки Тьєра (у травні 1873) займав посаду міністра народної освіти. У грудні 1875 Жуль Симон обраний довічним сенатором.

Наприкінці 1876 Сімон очолив кабінет міністрів Франції. У створеному ним кабінеті він обрав портфель міністра внутрішніх справ. Незважаючи на всю свою поміркованість, у травні 1877, в образливій формі відсторонений з посади прем'єр-міністра президентом Третьої французької республіки Патрісом де Мак-Магоном, на вимогу клерикалів, розлючених відгуком Сімона про лицемірний характер ватиканського полону Папи римського.

У 1890 був представником Франції на міжнародній конференції з робітничого законодавства. Переконаний прихильник ідей лібералізму, Сімон незмінно відстоював індивідуальні свободи громадян, однаково повставаючи як проти обмеження законної діяльності католицького духовенства, так і проти ідей державного соціалізму. Один з найдотепніших письменників свого часу, Сімон опублікував багато праць, які в доступній і витонченій формі трактували серйозні питання моралі і політики. Як філософ, Сімон – учень Кузена.

Жуль Сімон помер 8 червня 1896 року в Парижі.

Бібліографія

Найвідоміші роботи Жуля Сімона з філософії

"Etudes sur la Theodic de Platon et d'Aristote" (1840),
«Histoire de l'école de l'Alexandrie» (1844-45),
«Le devoir» (1854; 15 видавництво, 1892),
"La religion naturelle" (1856),
"La libert é de conscience" (1857),
"La liberté politique" і "La libert é civile" (1859),
L'ouvri è re (1861; 9 видавництво, 1891), L'é cole (1864; 12 вид. 1894),
"Le travail" (1866; 4 видавництва 1877),
"La politique radicale" (1868),
"Le libre échange" (1870),
«Souvenirs du 4 septembre» (1874; 3 видавництва 1876),
"La r éforme de renseignement secondaire" (1874),
"Le gouvernement de M. Thiers" (1878),
«Dieu, patrie, liberté» (1883),
"Une académie sous le Directoire" (1884),
"Nos hommes d'Etat" (1887),
"Victor Cousin" (1887),
«Mémoires des autres» (1890),
"Nouveaux mémoires des autres" (1891),
"Notices et portraits" (1893),
"La femme du vingtième siècle" (1891 - у співпраці з доктором Густавом Сімоном),
«Quatre portraits» (1896 – характеристики Ренана, Ламартіна, Лавіжері та імператора Вільгельма II).