PROFILBARU.COM

Еліас Гурвич
Еліас Гурвич
Народився	1 травня 1884; Рогачов, Могильовська губернія, Російська імперія
Помер	30 вересня 1973 (89 років); Західний Берлін, Німеччина
Країна	Російська імперія; Німеччина
Діяльність	перекладач, соціолог, публіцист
Знання мов	німецька
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гурвич.

Еліас Гурвич (нім. Elias Hurwicz; 1 травня 1884, Рогачов, Російська імперія, — 30 вересня 1973, Західний Берлін) — єврейсько-німецький соціолог, перекладач та публіцист.

Життєпис

Батьком Еліаса був торговець лісом, публіцист і вчений Саул-Ізраїль Гурвич (Шай Іш-Гурвич; 1861—1922), родом з Уваровичів на Гомельщині, автор серії робіт на івриті про юридичне та соціальне становище єврейського народу, а також біографії Ієди Галеві, який мав ще двох дітей — Ісера (Ісар Гурвич) та Басю (Бетті)^[3]^[4]. Мати, Сара Тумаркін, походила з Рогачова. Через деякий час після народження Еліаса сім'я переїхала до міста Глухова Чернігівської губернії^[5]. У 1902 році Еліас Гурвич вступив до Київського університету, також зайнявшись удосконаленням своєї німецької мови (яка була домашньою для багатьох освічених російських євреїв). У 1905 році сім'я Гурвичів, побоюючись можливих погромів, переїхала до Берліна. Еліас вступив до Берлінського університету, де в результаті отримав освітньо-науковий ступінь доктора права. Після початку Першої світової війни Гурвич-старший був висланий до Російської імперії, а Еліас зміг залишитися в Німеччині.

Після війни Еліас Гурвич став відомий у колах німецької політичної громадськості як автор багатьох публікацій, головними темами яких були російський революційний рух та зміни на політичній карті Східної Європи. У 1922 році до Берліну переїхав далекий родич Гурвича історик Шимон Дубнов, і Гурвич переклав німецькою мовою останній том його «Всесвітньої історії єврейського народу», що вперше вийшла у видавництві Jüdische Verlag. У 1926 році він переклав дубнівські «Листи про старе і нове єврейство», а в 1937 році разом з Бернгардом Гіршбергом-Шрадером переклав скорочений варіант автобіографії Дубнова, що вийшов у берлінському видавництві Jüdischen Buchvereinigung (Еліас Гурвич також став редактором). Крім політичних та соціологічних робіт Гурвич також перекладав твори Льва Толстого та Шолома Аша. Публікувався також у пресі на івриті^[4].

Після приходу нацистів до влади книга Еліаса Гурвича Geschichte der jüngsten russischen Revolution була включена до списку книг, що підлягають знищенню, а в 1938 році вона потрапила до списку шкідливої і небажаної літератури (крім неї, в цьому списку опинилися ще дві книги Гурвича: Geschichte des russischen Bürgerkrieges та Zur Reform des politischen Denkens)^[6]. Проте завдяки своєму шлюбу з німкенею Гурвич пережив Голокост, як і його донька Ангелика^[de] , яка також була одружена з німцем. Еліас Гурвич входив до складу «Імперського об'єднання євреїв у Німеччині» та працював у єврейській школі.

Після війни Еліас Гурвич активно друкувався у виданнях єврейської громади Берліна.

Дочка Еліаса Ангеліка Гурвич стала актрисою та режисером і працювала в Берліні, у тому числі в «Берлінер ансамблі». По материнській лінії Гурвич перебував у спорідненості з швейцарським філософом Анною Тумаркін.

Твори

Rudolf von Ihering und die deutsche Rechtswissenschaft: mit besonderer Berücksichtigung des Strafrechts. — Berlin: J. Guttentag, GmbH, 1911.
Russlands politische Seele. Russische Bekenntnisse. — Berlin: S. Fischer, 1918.
Die Seelen der Völker. — Gotha: F. A. Perthes, 1920.
Zur Reform des politischen Denkens. — München: Drei Masken Verlag, 1921.
Geschichte der jüngsten russischen Revolution. — Berlin: «Der Firn». Verlag für praktische Politik und geistige Erneuerung, 1922.
Die Orientpolitik der III. Internationale. — Berlin: Deutsche Verlagsanstalt für Politik und Geschichte, 1922.
Staatsmänner und Abenteurer. Russische Porträts von Witte bis Trotzki, 1891—1925. — Leipzig: C. L. Hirschfeld, 1925.
Der neue Osten. Wandlungen und Aussichten. — Berlin: E. S. Mittler & Sohn, 1926.
Geschichte des russischen Bürgerkriegs. — Berlin: E. Laub'sche Verlh. , 1927.
(mit Friedrich Steinmann) Konstantin Petrowitsch Pobjedonoszew, der Staatsmann der Reaktion unter Alexander III. — Königsberg, Berlin: Ost-Europa-Verl. 1933.
Aus Kindheits- und Jugenderinnerungen // Der Weg. — 1946. — № 18-32.

Примітки

↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #124417434 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
d:Track:Q27302 d:Track:Q36578
↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
d:Track:Q47757534 d:Track:Q2826570
↑ Саул-Израиль Гурвич. Архів оригіналу за 12 березня 2012. Процитовано 14 грудня 2011.
↑ ^а ^б Stanley Nash «In search of Hebraism: Shai Hurwitz and his polemics in the Hebrew press»
↑ Назарова В. В. История возникновения и развития еврейской общины города Глухова // Сіверщина в історії України. Збірник наук. праць. Ніжин — Глухів, 2019. Вип. 12. С. 208
↑ Элиас Гурвич на сайте Verbrannte Bücher. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 25 вересня 2011.

Література

Walk, Joseph (Hrsg.). Kurzbiographien zur Geschichte der Juden 1918—1945. HRSG. vom Leo Baeck Institute, Jerusalem. — München: Saur, 1988. — ISBN 3-598-10477-4.
Wininger, Salomon. Große jüdische National-Biographie. — Nendeln: Kraus Reprint, 1979. — ISBN 3-262-01204-1. — Bd. 3. — S. 174f.