Ельдорадо — період у колумбійському футболі, коли національний чемпіонат був одним з найсильніших у світі. Тривав п'ять років (1949—1953).
Історія
1948 року в Колумбії була створена загальнонаціональна професіональна ліга. Вона отримала назву Ліга Демайор, що в перекладі означає Старший дивізіон. З наступного року керівники клубів почали запрошувати до складів своїх колективів відомих легіонерів і при цьому ігнорували правила ФІФА щодо виплати коштів за трансферні переходи колишнім командам. У великій мірі цьому спряв страйк футболістів в Аргентині, які вимагали збільшення заробітної плати. У такій ситуації багато аргентинських гравців погодилися виступати в колумбійських командах.
Міжнародна федерація футболу, через порушення клубами трансферних правил, позбавила членства Федерацію футболу Колумбії. Санкції були накладені і на збірну Колумбії, якій було заборонено брати участь у міжнародних турнірах.
Першим значним трансфером стала поява у складі столичного «Мільйонаріоса» 30-річного аргентинця Адольфо Педернери з «Рівер Плейта». Згодом до нього приєдналися співвітчизники Альфредо Ді Стефано, Хуліо Коцці, Нестор Россі, Уго Реєс, Антоніо Баес, уругваєць Рамон Вільяверде, парагваєць Хуліо Сезар Рамірес та інші.
Цей шлях обрали і інші команди ліги. Більшу частину складу «Депортіво Калі» складали аргентинські футболісти. Кольори «Депортіво Перейри» захищали кращі гравці з Парагваю. «Індепендьєнте Медельїн» зконцентрувався на перуанських футболістах, а «Універсидад» з Боготи — на косториканцях. По одному сезону відіграли за «Кукута Депортіво» чемпіони світу 1950 року Шуберт Гамбетта і Еусебіо Техера, всього у цій команді грало 12 уругвайців.
«Атлетіко Хуніор» запросив гравців збірної Бразилії Елено Де Фрейтаса і Тіма, віце-чемпіона світу 1938 року Белу Шароші і півзахисника ужгородського «Спартака» та італійського «Луккезе» Михая Урама. Ще один віце-чемпіона світу 1938 року Дьюла Женгеллер грав за «Депортіво Самаріос». У складі цієї команди виступали 10 колумбійців, 8 угорців, 2 югослава, австрієць, аргентинець, італієць і румун.
Син власника столичного клубу «Санта-Фе» навчався в Англії, і за його рекомендацією були запрошені гравці «Сток Сіті» Ніл Франклін, Джордж Маунтфорд і Чарлі Міттен з «Манчестер Юнайтед». Ще двоє «манкуніанців» — Генрі Кокберн і Джон Астон — відмовилися переїджати до Колумбії. «Мільйонаріос» також залучив до свого складу футболістів з Британських островів: Боббі Флавелла («Хартс» Единбург) і Біллі Хіггінса («Евертон» Ліверпуль). Запрошень було набагато більше, але британці остерігалися санкцій з боку власної федерації.
У чемпіонаті 1949 року на поле виходили 222 футболісти, у тому числі: 13 аргентинців, 8 перуанців, 5 уругвайців, по два чилійця, еквадорця і домініканця, а також іспанець. Через два сезони кількість легіонерів збільшилася до 320 футболістів. В основі найсильнішого клуба, «Мільйонаріоса», грав лише один колумбієць — Франсіско Сулуага. 1952 року «Блакитний балет» запросили на турнір присв'ячений 50-річчю мадридського «Реала». Команда з Боготи стала переможцем з трьома перемогами і двома нічиїми, у тому числі були сильнішими від ювілярів — 4:2 (дубль на рахунку Ді Стефано). Між цими командами відбулися ще чотири матчі, у Колумбії та Венесуелі: латиноамериканці здобули дві перемоги і два поєдинки завершилися внічию.
У тогочасному чемпіонаті Колумбії було втілено декілька прогресивних ідей. Вперше в світовому футболі командам дозволялося робити по дві заміни, вперше в Латинській Америці на футболках гравців були номери. На ігри запрошувалися арбітри з Англії і Іспанії.
1951 року був підписаний «Пакт Ліми», який врегульовував відносини з Міжнародною федерацією. Гравці мали повернутися у свої колишні команди безкоштовно до 15 жовтня 1954 року, або за них виплачувалася компенсація. Колумбійським клубам було заборонено до цього терміну продавати футболістів. Ця заборона поширювалася і на їх колишні команди.
