Економічний матеріалізм — вульгарно-матеріалістичнаконцепція, течія в соціал-демократії (також відома як бернштейніанство і реформізм в соціалізмі), котра розглядає економічний «фактор» («середовище»), економіку не лише окремо від реальних індивідів але і як наділений усіма функціямисуб'єкт історії. На переконання прихильників цієї концепції економіка творить історію самостійно, незалежно від діяльності людей. При тому вони відкидають повністю або применшують значення буття людини, її культурний світ і політику, політичні установи, ідеї і теорії в історичному процесі. Фактично економічний матеріалізм стверджує відчуження людини від результатів власної праці і той стан який при цьому отримують результати праці людини.[1].
В Російській імперії твори Бернштейна видавалися легально, бо він сповідував еволюційний перехід від капіталізму до олігархії («муніципалізації»), і витримали три видання. Німецькі соціал-демократи, до організації котрих належав Бернштейн, засудили його вчення у 1899—1901 роках, але від нього і його однодумців не відмежувалася і навіть дозволили їм проповідувати економічний матеріалізм в партійних виданнях.
Ленін з цим вченням активно боровся як з ревізіонізмом в комуністичному русі. Григорій Плеханов у липні 1898 року надрукував статтю «Бернштейн і матеріалізм» в журналі «Die Neue Zeit» з критикою бернштейніанства.
.jpg)
