Дідрик смугастощокий

? Дідрик смугастощокий
Охоронний статус
Найменший ризик  (МСОП 3.1)[1]
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Птахи (Aves) Ряд: Зозулеподібні (Cuculiformes) Родина: Зозулеві (Cuculidae) Рід: Дідрик (Chrysococcyx) Вид: Дідрик смугастощокий
Біноміальна назва
Chrysococcyx lucidus (Gmelin, 1788)[2][3]
Ареал виду
Підвиди
(Див. текст)
Синоніми
Cuculus lucidus Chalcites lucidus Chalchites lucidus Lamprococcyx lucidus
Посилання
Вікісховище: Chrysococcyx lucidus Віківиди: Chrysococcyx lucidus ITIS: 554703 NCBI: 103952 Fossilworks: 371351

Ді́дрик смугастощокий^[4] (Chrysococcyx lucidus) — вид зозулеподібних птахів родини зозулевих (Cuculidae). Мешкає в Австралазії і Океанії^[5].

Опис

Смугастощокий дідрик (Мельбурн, Австралія)

Смугастощокий дідрик (Тасманія)

Смугастощокий дідрик (Тасманія)

Смугастощокий дідрик

Довжина птаха становить 13-18 см, розмах крил 25-32 см, вага 25 г. У самців верхня частина тіла зеленувато-коричнева, блискуча, нижня частина тіла біла, поцяткована темними смгами. Обличчя і щоки білуваті, поцятковане нечіткими темними плямками і смужками. У самиць верхня частина тіла менш блискуча і більш коричнева. Представники різних підвидів вирізняються різним ступенем блиску верхньої частини тіла, довжиною дзьоба і розмірами тіла. У самиць підвиду C. l. harterti оперення має яскравий фіолетовий відблиск. Райдужки червонувато-карі, однак їх колр може варіюватися від світло-коричневого до жовтого. у молодих птахів очі карі або сірі. Навколо очей зеленуваті або сірі кільця, у молодих птахів вони більш широкі.

Підвиди

Виділяють чотири підвиди:^[6]

• C. l. harterti (Mayr, 1932) — острови Реннелл і Беллона^[en] (південні Соломонові острови);
• C. l. layardi Mathews, 1912 — острови Санта-Крус (південний схід Соломонових островів), Вануату (включно з островами Бенкс^[en]) і Нова Каледонія (включно з островми Луайоте);
• C. l. plagosus (Latham, 1801)^[7][8] — південний захід, північ і схід Австралії (південний захід і крайній північний схід Західної Австралії, північ Північної Території, від півострова Кейп-Йорк до Південної Австралії), острів Тасманія;
• C. l. lucidus (Gmelin, JF, 1788) — Нова Зеландія (Північний і Південний острови, сусідні острови, зокрема острів Стюарт, архіпелаг Чатем);

Поширення і екологія

Смугастощокі дідрики мешкають в Австралії, Новій Зеландії і Новій Каледонії, на Соломонових Островах, Вануату. Популяції, що гніздяться на південному сході Австралії, на Тасманії та у Новій Зеландії взимку мігрують на північ, досягаючи Нової Гвінеї, Молуккських і Малих Зондських островів та островів Меланезії^[9]. Рудоголові дідрики живуть в різноманітних природних середовищах — в евкаліптових і соснових лісах, в рідколіссях і саванах, на луках, в парках і садах. Зустрічаються на висоті до 1920 м над рівнем моря.

Смугастощокі дідрики живляться комахами і гусінню, яких шукають на верхівках дерев і в чагарниках, іноді на землі. Як і багато інших видів зозуль, практикують гніздовий паразитизм, відкладаючи яйця в гнізда іншим птахам, зокрема шиподзьобам, ріроріро і кущовикам^[10][11][12]. На Новій Зеландії смугастощокі дідрики паразитують майже виключно на сірих ріроріро, на островах Чатем — на чатамських ріроріро. а на Новій Календонії — на віялохвостих ріроріро^[13][14]. Зозулі чекають, поки птах-хазяїн покине своє гніздо, після чого дуже швидко відкладають своє яйце і покидають гніздо, тримаючи в дзьобі яце птаха-хазяїна, яке потім поїдають. Весь процес займає не більше 20 секунд. Пташенята смугастощокого дідрика вилуплюються через 19-22 дні після відкладання яйця, раніше, ніж інші птахи в гнізді. На 3 день вони викидають з гнізда яйця, що не встигли вилупитися або інших пташенят. Пташенята покидають гніздо через 19-22 дні після вилуплення, однак птахи-хазяї продовжують годувати їх ще деякий час.

Примітки

1. BirdLife International (2016). Chrysococcyx lucidus: інформація на сайті МСОП (версія 2022.2) (англ.) 13 лютого 2023
2. Latham, John (1782). A General Synopsis of Birds. Т. 1, Part 2. London: Printed for Benj. White. с. 528, No. 24 Plate 23.
3. Gmelin, Johann Friedrich (1788). Systema naturae per regna tria naturae : secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin) . Т. 1, Part 1 (вид. 13th). Lipsiae [Leipzig]: Georg. Emanuel. Beer. с. 421.
4. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
5. Falla, Robert Alexander; Sibson, Richard Broadley; Turbott, Evan Graham (1972). The New Guide to the Birds of New Zealand. Collins. с. 181—82. ISBN 0-00-212022-4.
6. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Turacos, bustards, cuckoos, mesites, sandgrouse. World Bird List Version 13.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 13 лютого 2023.
7. Latham, John (1801). Supplement II to the General Synopsis of Birds. London: Leigh & Sotheby. с. 138—139.
8. Latham, John (1801). Supplementum Indicis Ornithologici sive Systematis Ornithologie Studio et Opera. London: Leigh & Sotheby. с. xxxi.
9. Sibley, Charles Gald; Monroe, Burt Leavelle (1990). Distribution and Taxonomy of Birds of the World. Yale University Press. с. 100. ISBN 0300049692.
10. Thorogood, Rose; Kilner, Rebecca M.; Rasmussen, Justin (2017). Grey Gerygone hosts are not egg rejecters, but Shining Bronze-Cuckoos lay cryptic eggs. The Auk. 134 (2): 340—49. doi:10.1642/AUK-16-128.1.
11. Rogers, Danny I; Rogers, Ken G.; Sandbrink, Joan (2006). Shining Bronze-Cuckoo associating with and imitating alarm call of Chestnut-rumped Heathwren. Australian Field Ornithology. 23 (1): 42—45. ISSN 1448-0107.
12. Smith, W.W. (1931). Feeding habits of the Shining Bronze Cuckoo (PDF). Emu. 30 (3): 217—18. doi:10.1071/mu930217.
13. Davies, Nick (2010). Cuckoos, Cowbirds and Other Cheats. A&C Black. с. 94. ISBN 978-1408135860.
14. Attisano, Alfredo; Thiel, Felix; Sato, Nozomu; Okahisa, Yuji; Bolopo, Diana; Tanaka, Keita D.; Kuehn, Ralph; Gula, Roman; Ueda, Keisuke; Theuerkauf, Jörn (28 серпня 2018). Breeding biology of the Fan-tailed Gerygone Gerygone flavolateralis in relation to parasitism by the Shining Bronze-cuckoo Chalcites lucidus. Journal of Ornithology. 160 (1): 91—103. doi:10.1007/s10336-018-1592-6.

Джерела

• N. B. Davies: Cuckoos, Cowbirds and Other Cheats. T & AD Poyser, London 2000, ISBN 0-85661-135-2.
• Johannes Erhitzøe, Clive F. Mann, Frederik P. Brammer, Richard A. Fuller: Cuckoos of the World. Christopher Helm, London 2012, ISBN 978-0-7136-6034-0.
• Bruce Beehler, Thane K. Pratt: Birds of New Guinea. Distribution, Taxonomy, and Systematics. Princeton University Press, Princeton, New Jersey, 2016, ISBN 978-0691164243.
• Christidis, Les; Boles, Walter (2008). Systematics and taxonomy of Australian birds. Collingwood, VIC, Australia: CSIRO Pub. с. 162. ISBN 978-0-643-06511-6.
• Higgins, P.J., ред. (1999). Chrysococcyx lucidus Shining Bronze-Cuckoo (PDF). Handbook of Australian, New Zealand & Antarctic Birds. Т. 4, Parrots to dollarbird. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. с. 726—744. ISBN 978-0-19-553071-1.
• P. J. Higgins (Herausgeber): Handbook of Australian, New Zealand & Antarctic Birds: Volume 4 Parrots to Dollarbird. Oxford University Press, Melbourne 1999, ISBN 0-19-553071-3.
• Morcombe, Michael (2007). Field Guide to Australian Birds. Australia: Pascal Press. ISBN 9781740214179.