Екорегіон дощових лісів Лусону охоплює більшу частину острова Лусон, розташованого на півночі Філіппінського архіпелагу. Крім того, він включає низку сусідніх островів, зокрема острови Бабуян[en] і Батан[de], розташовані в Лусонській протоці на північ від Лусона, острів Маріндук, розташований на південному заході, та острови Полілло[en], Калагуас[en] і Катандуанес, розташовані на сході.
Острів Лусон є найбільшим островом Філіппінського архіпелагу. Він розташований у західній частині Тихого океану, між Південнокитайським морем на заході та Філіппінським морем на сході. У північній, найширшій частині острова з півночі на південь простягаються два паралельні гірські масиви — Центральна Кордильєра на заході та Сьєрра-Мадре[en] на сході, які на півдні поєднуються, утворюючи гори Карабальо[en]. Між цими горами лежить широка та родюча долина річки Кагаян, захищена від тайфунів. В центральній частині Лусону розташована широка Центрально-Лусонська рівнина, а на заході острова — гори Замбалес[en]. В південній частині Лусону розташоване озеро Бай[en], найбільше озеро Філіппін, озеро Тааль, яке утворилося у велетенській кальдері однойменного вулкана, а також кілька поодиноких вулканів. На півострові Бікол, розташованому на південному сході Лусону, також зустрічається багато вулканів.
Високогір'я Центральної Кордильєри, Сьєрра-Мадре та гір Замбалес, розташовані на висоті понад 1000 м над рівнем моря, виділяють у окремі екорегіони гірських дощових лісів Лусону та тропічних соснових лісів Лусону. Однак ізольовані вулканічні вершини висотою понад 1000 м, розташовані на півдні і південному сході острова, такі як гори Макілінг, Банахао[en], Ісарог[en], Майон та Булусан, є частиною екорегіону дощових лісів Лусону.
Дуже складна геологічна історія Філіппін та острова Лусон мала величезний вплив на природу цих островів. Вулканічний острів Лусон є частиною Філіппінського рухомого поясу, розташованого на межі кількох літосферних плит. Він утворився близько 27 мільйонів років тому, коли приблизно десять менших вулканічних островів об'єдналися у один великий. Тектонічна активність в регіоні є високою. Тут розташований вулкан Майон — найактивніший вулкан Філіппін, який востаннє вивергався в лютому 2024 року, а також багато інших вулканів.
Таким чином, Лусон ніколи не був пов'язаний з материковою Азією. Навіть під час плейстоцену, коли рівень Світового океану був на 120 м нижчим, ніж зараз, Великий Лусон сполучався сухопутними мостами з сусідніми островами Полілло, Маріндук та Катандуанес, однак не поєднувався з іншими островами Філіппін чи іншими частинами Південно-Східної Азії. Тривала ізоляція Лусону призвела до формування його унікальної флори і фауни, що включає багато ендемічних видів.
Клімат
На більшій частині екорегіону переважає мусонний клімат (Am за класифікацією кліматів Кеппена), на сході регіону — екваторіальний клімат (Af за класифікацією Кеппена), а у деяких частинах Кагаянської долини та Центрально-Лусонської рівнини — саванний клімат (Aw за класифікацією Кеппена). В низинах Лусону середня температура становить приблизно 25-28 °C і залишається стабільною протягом всього року, однак зі збільшенням висоти середня температура падає. Середньорічна кількість опадів в екорегіоні становить приблизно 2100 мм. Їх розподіл протягом року різниться в межах регіону. На південному заході Лусону та на острові Маріндук опади випадають рівномірно протягом всього року. У долині Кагаяну та на сході півострова Батаан спостерігається слабо виражений сухий сезон з листопада по квітень. На південному сході Лусону та на островах Полілло і Катандуанес сухого сезону немає, однак з травня по січень спостерігається підвищення кількості опадів. На північному заході Лусону спостерігаються два сезони — вологий з травня по жовтень та сухий з листопада по квітень.
Висота лісового намету у зрілих рівнинних лісах Лусону, як правило, нерівномірна. Під деревами розвинений густий трав'яний ярус, а на великих гілках ростуть епіфітніпапороті та орхідеї. Дерева в лісах часто оповиті ліанами, а на порушених ділянках поширені зарості ротангових пальм[en] (Calamus spp.). Також в підліску лусонських лісів зустрічається п'ять видів рафлезій (Rafflesia spp.), з яких чотири види є ендеміками острова. Ці повністю позбавлені листя кореневі паразити мають велетенські квітки діаметром більше півметра, які пахнуть падлом та приваблюють мух-запилювачів. Насіння рафлезій також поширюють деякі види мишей та пацюків.
Окрім рівнинних дощових лісів, в екорегіоні також зустрічаються мангрові зарості та прибережні ліси, основу яких складають хвощелисті казуарини (Casuarina equisetifolia) та різні види баррингтоній[en] (Barringtonia spp.). Крім того, на рівнинах Лусону раніше зустрічалися луки, про що свідчить присутність у фауні острова деяких лучних тварин. Наразі луки острова знищені, як і більшість лісів регіону.
Серед інших птахів, поширених на Лусоні, слід також відзначити лусонського пінона (Phapitreron leucotis), лусонського папугу-червонодзьоба (Tanygnathus lucionensis) та дуже рідкісну філіппінську гарпію (Pithecophaga jefferyi). Ці рідкісні хижі птахи, одні з найбільших у світі, перебувають на межі зникнення, оскільки більшість рівнинних дощових лісів Філіппін знищені. Спроби розведення гарпій у неволі, на жаль, виявились невдалими. За оцінками, у дикій природі мешкає менше 700 філіппінських гарпій, з яких на Лусоні мешкає близько 80 птахів.
Близько 70 % всіх плазунів регіону є ендеміками. Серед представників герпетофауни екорегіону слід відзначити філіппінського крокодила (Crocodylus mindorensis), найрідкіснішого крокодила світу. Одні з останніх популяцій цих тварин збереглися на півночі Лусону.
Збереження
Більшість лісів регіону були знищені за останні століття. Особливо постраждали ліси у долинах острова, які були масово вирубані та перетворені на рисові поля та інші сільськогосподарські угіддя. Тут розташовані найбільші міста Філіппін — Маніла, Кесон-Сіті та Калоокан. Основними загрозами для збереження природи регіону є вирубка лісів та полювання.