Вид на вулкан ІсарогДощові ліси на горі МакілінгУзбережжя острова Калагуас
Географія
Екорегіон дощових лісів Лусону охоплює більшу частину острова Лусон, розташованого на півночі Філіппінського архіпелагу. Крім того, він включає низку сусідніх островів, зокрема острови Бабуян[en] і Батан[de], розташовані в Лусонській протоці на північ від Лусона, острів Маріндук, розташований на південному заході, та острови Полілло[en], Калагуас[en] і Катандуанес, розташовані на сході.
Острів Лусон є найбільшим островом Філіппінського архіпелагу. Він розташований у західній частині Тихого океану, між Південнокитайським морем на заході та Філіппінським морем на сході. У північній, найширшій частині острова з півночі на південь простягаються два паралельні гірські масиви — Центральна Кордильєра на заході та Сьєрра-Мадре[en] на сході, які на півдні поєднуються, утворюючи гори Карабальо[en]. Між цими горами лежить широка та родюча долина річки Кагаян, захищена від тайфунів. В центральній частині Лусону розташована широка Центрально-Лусонська рівнина, а на заході острова — гори Замбалес[en]. В південній частині Лусону розташоване озеро Бай[en], найбільше озеро Філіппін, озеро Тааль, яке утворилося у велетенській кальдері однойменного вулкана, а також кілька поодиноких вулканів. На півострові Бікол, розташованому на південному сході Лусону, також зустрічається багато вулканів.
Високогір'я Центральної Кордильєри, Сьєрра-Мадре та гір Замбалес, розташовані на висоті понад 1000 м над рівнем моря, виділяють у окремі екорегіони гірських дощових лісів Лусону та тропічних соснових лісів Лусону. Однак ізольовані вулканічні вершини висотою понад 1000 м, розташовані на півдні і південному сході острова, такі як гори Макілінг, Банахао[en], Ісарог[en], Майон та Булусан, є частиною екорегіону дощових лісів Лусону.
Дуже складна геологічна історія Філіппін та острова Лусон мала величезний вплив на природу цих островів. Вулканічний острів Лусон є частиною Філіппінського рухомого поясу, розташованого на межі кількох літосферних плит. Він утворився близько 27 мільйонів років тому, коли приблизно десять менших вулканічних островів об'єдналися у один великий. Тектонічна активність в регіоні є високою. Тут розташований вулкан Майон — найактивніший вулкан Філіппін, який востаннє вивергався в лютому 2024 року, а також багато інших вулканів.
Таким чином, Лусон ніколи не був пов'язаний з материковою Азією. Навіть під час плейстоцену, коли рівень Світового океану був на 120 м нижчим, ніж зараз, Великий Лусон сполучався сухопутними мостами з сусідніми островами Полілло, Маріндук та Катандуанес, однак не поєднувався з іншими островами Філіппін чи іншими частинами Південно-Східної Азії. Тривала ізоляція Лусону призвела до формування його унікальної флори і фауни, що включає багато ендемічних видів.
Клімат
На більшій частині екорегіону переважає мусонний клімат (Am за класифікацією кліматів Кеппена), на сході регіону — екваторіальний клімат (Af за класифікацією Кеппена), а у деяких частинах Кагаянської долини та Центрально-Лусонської рівнини — саванний клімат (Aw за класифікацією Кеппена). В низинах Лусону середня температура становить приблизно 25-28 °C і залишається стабільною протягом всього року, однак зі збільшенням висоти середня температура падає. Середньорічна кількість опадів в екорегіоні становить приблизно 2100 мм. Їх розподіл протягом року різниться в межах регіону. На південному заході Лусону та на острові Маріндук опади випадають рівномірно протягом всього року. У долині Кагаяну та на сході півострова Батаан спостерігається слабо виражений сухий сезон з листопада по квітень. На південному сході Лусону та на островах Полілло і Катандуанес сухого сезону немає, однак з травня по січень спостерігається підвищення кількості опадів. На північному заході Лусону спостерігаються два сезони — вологий з травня по жовтень та сухий з листопада по квітень.
Висота лісового намету у зрілих рівнинних лісах Лусону, як правило, нерівномірна. Під деревами розвинений густий трав'яний ярус, а на великих гілках ростуть епіфітніпапороті та орхідеї. Дерева в лісах часто оповиті ліанами, а на порушених ділянках поширені зарості ротангових пальм[en] (Calamus spp.). Також в підліску лусонських лісів зустрічається п'ять видів рафлезій (Rafflesia spp.), з яких чотири види є ендеміками острова. Ці повністю позбавлені листя кореневі паразити мають велетенські квітки діаметром більше півметра, які пахнуть падлом та приваблюють мух-запилювачів. Насіння рафлезій також поширюють деякі види мишей та пацюків.
Окрім рівнинних дощових лісів, в екорегіоні також зустрічаються мангрові зарості та прибережні ліси, основу яких складають хвощелисті казуарини (Casuarina equisetifolia) та різні види баррингтоній[en] (Barringtonia spp.). Крім того, на рівнинах Лусону раніше зустрічалися луки, про що свідчить присутність у фауні острова деяких лучних тварин. Наразі луки острова знищені, як і більшість лісів регіону.
Серед інших птахів, поширених на Лусоні, слід також відзначити лусонського пінона (Phapitreron leucotis), лусонського папугу-червонодзьоба (Tanygnathus lucionensis) та дуже рідкісну філіппінську гарпію (Pithecophaga jefferyi). Ці рідкісні хижі птахи, одні з найбільших у світі, перебувають на межі зникнення, оскільки більшість рівнинних дощових лісів Філіппін знищені. Спроби розведення гарпій у неволі, на жаль, виявились невдалими. За оцінками, у дикій природі мешкає менше 700 філіппінських гарпій, з яких на Лусоні мешкає близько 80 птахів.
Близько 70 % всіх плазунів регіону є ендеміками. Серед представників герпетофауни екорегіону слід відзначити філіппінського крокодила (Crocodylus mindorensis), найрідкіснішого крокодила світу. Одні з останніх популяцій цих тварин збереглися на півночі Лусону.
Збереження
Більшість лісів регіону були знищені за останні століття. Особливо постраждали ліси у долинах острова, які були масово вирубані та перетворені на рисові поля та інші сільськогосподарські угіддя. Тут розташовані найбільші міста Філіппін — Маніла, Кесон-Сіті та Калоокан. Основними загрозами для збереження природи регіону є вирубка лісів та полювання.
