У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гендерсон.
Дональд Ейнслі Гендерсон (англ.Donald Ainslie Henderson; 7 вересня1928(19280907) — 19 серпня2016) — американський лікар, педагог і епідеміолог, який керував десятирічними міжнародними зусиллями, спрямованими на викорінення натуральної віспи по всьому світу і запровадив міжнародні програми вакцинації дітей. З 1977 по 1990 рік був деканом школи громадського здоров'я Джонса Гопкінса[4], пізніше грав провідну роль у впровадженні національних програм по забезпеченню готовності та реагування громадського здоров'я на біологічні небезпеки і національні лиха[5]. На момент смерті він був професором і почесним деканом школи громадського здоров'я Джонса Гопкінса, професором медицини і громадського здоров'я Університету Піттсбурга, видатним науковцем Центру безпеки здоров'я Медичного центру університету Пітсбурга[en][6][7][8].
Гендерсон народився у Лейквуді, штат Огайо 7 вересня 1928 у сім'ї шотландсько-канадських емігрантів[9]. Батько — інженер Девід Гендерсон, мати — медсестра Елеонора МакМіллан. Інтерес до медицини у Дональда проявився завдяки канадському дядьку Вільяму МакМіллану[en] — лікарю загальної практики та старшому члену Палати громад Канади[10].
Гендерсон (перший зліва) у складі команди з ерадикації натуральної віспи CDC, 1966.
Гендерсон був керівником програми вірусологічого нагляду CDC з 1960 до 1965 рік, працюючи в тісному співробітництві з натхненним епідеміологом Олександром Ленгмюром[en]. Впродовж цього періоду він та його підрозділ розробили пропозицію для програми Допомоги Сполучених Штатів для міжнародного розвитку (англ.United States Aid for International Development, USAID) щодо ерадикаціїнатуральної віспи та контролю кору впродовж 5-річного періоду у 18 суміжних країнах західної та центральної Африки[11]. Цей проект фінансувався USAID, польові операції почались у 1967 році[10].
Ініціатива USAID забезпечила важливий стимул для програми Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) по ерадикації натуральної віспи по усьому світу за 10-річний період. У 1966 році Гендерсон переїхав до Женеви аби стати директором цієї кампанії. У цей час натуральна віспа широко зустрічалася по всій Бразилії і в 30 країнах Африки і Південної Азії. Щорічно фіксували 10 мільйонів випадків та 2 мільйони смертей. Вакцинації забезпечила певний контроль, але ключова епідеміологічна стратегія була «нагляд-стримування». Цей метод полягає у негайному повідомленні про випадки від усіх підрозділів охорони здоров'я та швидкій вакцинації членів сім'ї хворих на підтверджені випадки захворювання та осіб, що були з ними у близькому контакті. Персонал ВООЗ та радники з 73 країн працювали у тісній співпраці з національним персоналом. Останній випадок був у Сомалі 26 жовтня 1977 року, лише через 10 років від початку програми[10]. Через три роки Міжнародна Асамблея ВООЗ рекомендувала, що можна припинити вакцинацію від натуральної віспи. Натуральна віспа — перше ерадиковане людське захворювання[12]. Цей успіх дав стимул Міжнародній розширеній програмі імунізації ВООЗ[en], яка мала на меті стпимування або ліквідацію інших захворювань, які є вакцинкерованими, включаючи поліомієліт, кір, правець у новонароджених, дифтерію та кашлюк[13]. Тепер цілі ерадикації — поліємієліт та хвороба ришти[8][14].
Пізніша робота
З 1977 до серпень 1990 року, Гендерсон був деканом Школи громадського здоров'я Джонса Гопкінса. У 1991 році його призначено заступником директора з напрямку наук про життя, Управління політики у науці та технологіях, Виконавчого управління Президента (1991–93), а пізніше — заступником помічника державного секретаря і старшим науковим консультантом Міністерства охорони здоров'я і соціальних служб США (HHS)[10]. У 1998 році він став директором-засновником Центру цивільних стратегій біозахисту імені Джонса Гопкінса, тепер Центру безпеки здоров'я UPMC[en][6].
На момент смерті Гендерсон був почесним редактором академічного журналу Безпека здоров'я (англ.Health Security, колишнього Біобезпека та біотероризм: стратегія, практика та наука біозахисту, англ.Biosecurity and Bioterrorism: Biodefense Strategy, Practice, and Science)[18].
2015 — Нагорода Шарля Меріє, Національна фундація інфекційних захворювань[34]
Сімнадцять університетів присудили Гендерсону почесні наукові ступені та вчені звання[35].
Вибрані публікації
Fenner F, Henderson DA, Arita I, Jezek Z, Ladnyi. (1988) Smallpox and Its Eradication (ISBN 92-41-56110-6), Geneva, World Health Organization. The definitive archival history of smallpox.
Henderson DA. (2009) Smallpox, the Death of a Disease (ISBN 978-1591027225) New York: Prometheus Books
Henderson DA (1993) Surveillance systems and intergovernmental cooperation. In: Morse SS, ed. Emerging Viruses. New York: Oxford University Press: 283—289.
Henderson DA, Borio LL (2005) Bioterrorism: an overview. In Principles and Practice of Infectious Diseases (Eds. Mandell MD, Bennett JE, Dolin R) Phil, Churchill Livingstone, 3591–3601.
Henderson DA (2010) The global eradication of smallpox: Historical Perspective and Future Prospects in The Global Eradication of Smallpox (Ed: Bhattacharya S, Messenger S) Orient Black Swan, London. 7–35
Henderson DA, Shelokov A (1959). Medical progress: Epidemic neuromyasthenia—clinical syndrome. N Engl J Med. 260 (757–764): 814—818.
Neff JM, Lane JM, Pert JH, Moore R, Millar JD, Henderson DA (1967). Complications of smallpox vaccination: I. National survey in the United States, 1963. N Engl J Med. 276: 125—132. doi:10.1056/nejm196701192760301.
Henderson DA. (1967) Smallpox eradication and measles-control programs in West and Central Africa: Theoretical and practical approaches and problems. Industry and Trop Health VI, 112—120, Harvard School of Public Health, Boston.
Henderson DA; Inglesby TV; Barlett JG та ін. (1999). Smallpox as a biological weapon: medical and public health management. JAMA. 281: 2127—2137. doi:10.1001/jama.281.22.2127. PMID10367824.
O'Toole T, Henderson DA (2001). A clearly present danger: confronting the threat of bioterrorism. Harvard International Forum. 23: 49—53.
↑ абBreman, Joel (2016). Donald Ainslie Henderson (1928–2016) Epidemiologist who led the effort to eradicate smallpox. Nature. London: Springer Nature. 538 (7623): 42—42. doi:10.1038/538042a. PMID27708300.
↑Statement of Tommy G. Thompson: Secretary, Department of Health and Human Services. US House of Representatives Committee on Energy and Commerce. Washington, DC: Assistant Secretary for Legislation, Department of Health and Human Services; 2015. http://www.hhs.gov/asl/testify/t011115.html [Архівовано 4 листопада 2016 у Wayback Machine.]. Retrieved September 17, 2015.
↑Archives Reference: The Donald A. Henderson Collection in the Institute of the History of Medicine Library at Johns Hopkins spans his career in smallpox eradication, including newspaper articles, honors, biographical material, lecture notes, speeches, and correspondence as well as medals and other awards.
↑A Web site www.zeropox.info provides some of the material in the archives and is rapidly expanding.