У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем
Даніліна.
Лариса Михайлівна Даніліна ( 23 березня 1938 року, в селі Гуляйполе Черкаської області, Українська РСР) — радянська і російська актриса театру і кіно, майстер дубляжу. Озвучувала понад двісті радянських та іноземних фільмів. Заслужена артистка Російської Федерації (1993).
Перші кроки
Після закінчення акторського відділення ВДІКУ (майстерня Козінцева-Скворцова) в 1962 році, Лариса Даніліна почала зніматися в кінофільмах. Кілька років з 1969 року грала у складі «Театру Кіноактора».
Одружилась з радянським режисером та філософом Євгеном Львовичем Шифферсом (1934—1997).[2]
Актриса
Перша головна роль — Марет, у короткометражному фільмі «Сліди стираються з каміння» (1959)
Разом з Глібом Стриженовым в одній з головних ролей у фільмі «Сорок хвилин до світанку» (1963)
Виконавиця головної ролі Люби у фільмі «Першоросіяни» (рос. «Первороссияне»; 1967). Фільм Євгена Шифферса згодом був заборонений до показу і його відновлена версія вперше побачила світ у 2009 році[3].
З помітних ролей Лариси Даніліна можна відзначити образ Наташі у фільмі «Ад'ютант його превосходительства».
Майстриня дубляжу
Перша відома робота в дубляжі у Лариси Даніліної відбулася в 1962 році, коли вона дублювала Моніку Вітті у фільмі Мікеланджело Антоніоні «Затемнення» (режисер дубляжу Галина Водяницька).
Потім Лариса Даніліна озвучувала Елізабет Тейлор у фільмі «Клеопатра» (1963). Серену Вергано в ролі Бланкі в фільмі «Нехай говорять» (1968). Інгрід Бергман в «Кольорі кактуса» (1969). Клаудія Кардинале у фільмі «Червоний намет» (1969). Софі Лорен у фільмі «Соняшники» (1970). Пратіму Деві в індійському фільмі «Зіта і Гіта» (1972). Ванессу Редгрейв у фільмі «Убивство у „Східному експресі“» (1974). Ракель Велч у фільмі «Потвора» (1977). Софіко Чіаурелі в картині «Кілька інтерв'ю з особистих питань» (1978). Софію Ротару у фільмі «Душа» (1981), Анні Жирардо у фільмі «Сюрприз Афродіти» (1981). Всього, згідно з фільмографії на сайті «Кинопоиск»[4], Лариса Даніліна брала участь в озвучуванні понад 200 радянських та зарубіжних кінофільмів.
У 2011 році Лариса Даніліна знялася в документальному фільмі «Легенди радянського кінодубляжу (виходять з тіні)». Фільм побудований на інтерв'ю з майстрами озвучування іноземних фільмів часів СРСР і відкриває завісу над таємницями цієї кінопрофесії.
Вибрана фільмографія
- 1959 — Сліди стираються з каменів. Марет (короткометражний фільм).
- 1963 — Сорок хвилин до світанку, режисер Борис Рыцарев. Ніна.
- 1965 — Змова послів, режисер Микола Розанцев. Співачка Дагмара.
- 1965 — Серце матері, режисер Марк Донськой. Вчителька Раїса Романівна.
- 1967 — Первороссияне, режисери Євген Шифферс / Олександр Іванов. Революціонерка Люба Гремякина.
- 1968 — Ад'ютант його превосходительства, режисер Євген Ташков. Зв'язкова Наташа.
- 1969 — Головний свідок, режисер Аїда Манасарова. Софія.
- 1975 — Селянський син, режисер Ірина Тарковська. Мати Кості.
- 1978 — Подарунок чорного чаклуна, режисер Борис Рыцарев. Матрона.
- 1979 — Москва сльозам не вірить, режисер Володимир Меньшов. Наречена.
- 1989 — У бору брусниця, режисер Євген Васильєв. Варвара і дочка Варвари.
- 1992 — Тихий Дон, режисер Сергій Бондарчук. Тітка Аксіньі.
Йога
У 1960 році у актриси з'явилося нове захоплення — йога. Актриса хотіла впоратися з нападами мігрені[5]. З 1991 року вона займається йогою за системою індійського вчителя Б. К. С. Айенгара. Через 4 роки, ставши дипломованим викладачем, остаточно припиняє акторську кар'єру й починає викладати у власній студії йоги на Арбаті в Москві[6].
Примітки
