«Кришталева фруктова чаша з динями» (1999) Девіда Мауро
Гіперреалізм — термін, який використовують для позначення течії в сучасному мистецтві (живопису, скульптурі і кінематографії) 1990-2000-х років, що базується на фотографічно точному відтворенні реальності, і творчості європейських фотореалістів 1970-х років.
Слово «гіперреалізм» було запропоновано Ізі Брашо в 1973 році, як французький синонім слова «фотореалізм». «Гіперреалізм» став назвою великого каталогу та виставки в Брюсселі того ж 1973 року. На виставці, переважно, були представлені роботи американських фотореалістів, але також були включені роботи значних європейських художників, таких як: Доменіко Гнолі (Domenico Gnoli), Герхард Ріхтер, Конрад Клафек (Konrad Klapheck) і Роланд Делкол (Roland Delcol). Майже тридцять років потому термін стали використовувати для визначення творчості нової групи художників.
Сучасний гіперреалізм ґрунтується на естетичних принципах фотореалізму, але на відміну від нього, не прагне буквально копіювати повсякденну реальність. Об'єкти і сцени гіперреалістичного живопису деталізовані, щоб створити ілюзію реальності, але це не сюрреалізм, оскільки зображене цілком могло статися.
Коріння гіперреалізму можна знайти у філософії Жана Бодріяра: «симуляція чогось, що ніколи насправді не існувало» («the simulation of something which never really existed»). Гіперреалісти створюють удавану реальність, переконливу ілюзію. Як фотореалізм симулював аналогову фотографію, так гіперреалізм використовує цифрові зображення.