Під час строкової служби у 2004-2005-х роках був старшим хіміком військової частини у Самборі.
Під час війни до військкомату пішов добровольцем 28 серпня 2014-го; солдат 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади, номер обслуги. у листопаді обороняв Костянтинівку, згодом — підступи до Донецького аеропорту. Від кінця листопада — в центральному терміналі. Кінцем грудня побував вдома у короткотерміновій відпустці.
16 січня 2015-го в аеропорту з загоном пережив газову атаку. Загинув 20 січня в бою з російськими збройними формуваннями в новому терміналі Донецького аеропорту — помер від больового шоку. Терористи підірвали підлогу в центральному терміналі, більшість вояків провалилася з 9-метрової висоти, зверху засипало уламками. Василю під час падіння розтрощило ноги, йому бійці ввели знеболювальні ліки й наклали джгут. Кіборги дістали наказ швидко відступати, змушено полишили важкопоранених, яких запевнили — керівництво вже відправляє по них «Ластівки» (автомобілі швидкої допомоги)[1].
Василя упізнали рідні серед загиблих на відео, котре зняли російські терористи. Майже через місяць волонтерам вдалося вивезти тіла дев'яти загиблих оборонців аеропорту.
Похований 20 лютого 2015-го в Нижньому.
Без Василя лишились дружина, три маленькі доньки, брат.
Нагороди та вшанування
Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[2].
У місті Деражня на фасаді будівлі Деражнянського професійного аграрного ліцею (вулиця Миру, 177А), де навчався Василь Григор'єв, йому встановлено меморіальну дошку.
.png){kind=small}
