18 травня 2004 Міжнародний олімпійський комітет після оцінки всіх поданих заявок вибрав 5 міст, з яких треба було зробити вибір на 117-й сесії МОК у липні 2005 року в Сінгапурі. Цими 5 містами стали Мадрид, Москва, Нью-Йорк, Париж і Лондон. Усі 5 міст подали необхідні документи до 19 листопада 2004 року, відтак протягом лютого-березня 2005 року їх відвідали інспектори Міжнародного олімпійського комітету.
Кандидатуру Лондона було обрано 6 липня 2005 року. Єдиним главою уряду, хто особисто представляв заявку своєї країни, став у Сінгапурі тодішній прем'єр-міністр Великої Британії Тоні Блер.
Починаючи з 1999 року процес складається з двох етапів. Під час першої фази, яка починається відразу після закінчення терміну подання заявок, «міста-заявники» зобов'язані відповісти на низку запитань, що охоплюють теми, важливі для успіху організації ігор. Ця інформація дозволяє МОК аналізувати можливості майбутніх організаторів, сильні і слабкі сторони їхніх планів. Після детального вивчення поданих анкет і подальших доповідей, Виконавча рада МОК вибирає міста, які беруть участь у наступному етапі. Другий етап є справжньою кандидатською стадією: міста, заявки яких прийняті (далі їх називають «міста-кандидати»), зобов'язані подати другу анкету у вигляді розширеного, детальнішого кандидатського портфеля.[3] Ці портфелі уважно вивчає Оцінювальна комісія МОК, яка складається з членів МОК, представників міжнародних спортивних федерацій, НОК, спортсменів, Міжнародного Паралімпійського Комітету та міжнародних експертів у різних галузях.[4] Члени оцінювальної комісії потім роблять чотириденний огляд кожного з міст-кандидатів, де вони перевіряють запропоновані спортивні споруди і резюмують щодо деталей у кандидатських портфелях. Оцінювальна комісія описує результати своєї перевірки у звіті, який вона надсилає членам МОК за місяць до сесії МОК.[3]
Сесія МОК, на якій обирають місто-організатор, відбувається в країні, яка не подавала заявку на право бути господарем Олімпіади.[3] Вибори проводять активні члени МОК (за винятком почесних і шанованих членів), що прибули на сесію, кожен з яких має один голос. Учасники з країн, місто яких бере участь у виборах, не голосують допоки місто ще не вибуло. Голосування відбувається в кілька раундів, поки одна із заявок не набирає абсолютної більшості голосів; якщо цього не відбувається в першому турі, то заявка з найменшою кількістю голосів вибуває, і голосування повторюється. У разі рівності очок за найменшу кількість голосів, проводиться спеціальний тур голосування із якого переможець виходить до наступного раунду.[5][6] Після оголошення міста-господаря делегація цього міста підписує «договір міста-господаря» з МОК, який делегує обов'язки організатора ігор місту і відповідному НОК.[7]
Оцінювання
Робоча група розділила Звіт про оцінку на одинадцять докладних тем і зважень: Урядова підтримка, юридичні питання та громадська думка (2);[8] загальна інфраструктура (5);[9] спортивні комплекси (4);[10] Олімпійське(і) село(а) (3);[11] умови довкілля і вплив на нього (2);[12] проживання (5);[13] транспортна концепція (3);[14] безпека і охорона (3);[15] досвід минулих спортивних подій (2);[16] фінанси (3);[17] загальний проект і спадщина (3).[18] Зваження, які коливалися від 1 до 5 балів (де 5 — найвищий), були віднесені робочою групою до кожного з критеріїв, що віддзеркалюють рівень інформації, яку подало місто-заявник на цьому етапі проведення виборів, і потенціал за 7 років досягнути рівня, необхідного для організації Олімпійських Ігор.[19] Робоча група поставила позначку 6 (за шкалою від 0 до 10) як мінімальний необхідний рівень. Ця позначка стосувалася загальної оцінки і оцінки кожної з 11 тем. При виставленні оцінки робоча група дивилась на такі критерії як: якість, кількість, місце, концепція тощо.[19]
↑Olympic Charter(PDF). International Olympic Committee. 1 вересня 2004. ISBN92-9149-001-6. Архів(PDF) оригіналу за 9 червня 2008. Процитовано 4 червня 2008.
.svg){kind=small}
