Вертлюжна гармата — невелика гармата, що змонтована на вертлюзі. На відміну від звичайної гармати, вертлюжна гармата не мала лафета[1][2]. Така гармата за допомогою вертлюга з шарнірами могла вільно поверталася по горизонталі та вертикалі. Деякі вертлюжні гармати заряджалися з казенника, інші з дула[3]. Вертлюжні гармати використовувалися в XV—XIX століттях як в сухопутних військах, так і на флоті[4]. У тому числі активно застосовувалися для захисту фортифікаційних укріплень.
Головним завданням вертлюжних гармат було ураження піхоти противника. Ототожнення вертлюжних гармат з кулевринами є помилковим, кулеврина це будь-яка гармата з ребристим стволом, незалежно від калібру, величини чи конструктивних особливостей (у тому числі наявності лафета)[5].
Перевагами вертлюжної гармати були висока швидкість наведення на ціль, висока скорострільність, мала вага[6]. Недоліками вертлюжної гармати була обмежена потужність і величина, тому що вертлюг не міг витримати відбою пострілу великої гармати, також дуже проблематичним було втримання ваги великої гармати. Ненадійні вертлюги ламалися під час стрільби.
↑Alexzandra Hildred (2009). Peter Marsden (ed.). Your Noblest Shippe: Anatomy of a Tudor Warship. The Archaeology of the Mary Rose, Volume 2. The Mary Rose Trust, Portsmouth. pp. 297–344. ISBN 978-0-9544029-2-1.
