PROFILBARU.COM

Валицька Марта Генріхівна
Валицька Марта Генріхівна
Народилася	1881; Київ, Російська імперія
Померла	15 лютого 1955; Ленінград, РРФСР, СРСР
Діяльність	співачка, мисткиня
Заклад	Большой театр, Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка і Маріїнський театр
	; ; ;

Марта (Марія) Генріхівна Валицька (справжнє прізвище Кірхгейм; нар. 1881(1881), Київ — пом. 15 лютого 1955, Ленінград) — українська і російська артистка опери (драматичне сопрано), концертна співачка.

Біографія

Народилась в Києві в родині булочника. Навчалась в Музично-драматичній школі М. Лисенка у класі М. Зотової (1904—1907), потім удосконалювала майстерність в Парижі у П. Віардо.

Солістка московського Большого театру (1907—1908) і петербурзького Маріїнського театру (1910—1917). Співала в Київській російській опері (1908-10, 1918-19, 1920-21). Гастролювала в Большому театрі (1911), а також на оперних сценах в Кисловодська (1919—1920), Владикавказа (1920), Ростова-на-Дону (1921).

Мала сильний, рівний у всіх регістрах, голос з широким діапазоном і глибоким тембром.

Репертуар

Найкращі оперні партії:

Ярославна («Князь Ігор» О. Бородіна)
Юдита («Юдита» А. Сєрова)
Валентина («Гугеноти» Дж. Мейєрбера)
Електра («Електра» Р. Штрауса)
Брунґільда («Валькірія» Р. Вагнера)
Єлизавета («Тангейзер» Р. Вагнера)
Гутрун («Загибель богів» Р. Вагнера)

Першою в Києві у 1909 році виконала партію Брунґільди («Валькірія» Р. Вагнера).

В концертах виконувала твори М. Римського-Корсакова, П. Чайковського, С. В. Рахманінова, А. Гречанінова, С. Василенко, Р. Штрауса, Р. Вагнера, а також українські і російські народні пісні.

Відгуки

С. Ю. Левік у «Записках оперного співака» наводить свої спогади про співачку:^[1]

Тим часом власниця видатного по красі і силі голосу М. Г. Валицька після двох виступів в «Електрі» втратила пластичність звучання і відносно скоро почала втомлюватися від свого звичайного драматичного репертуару, з яким до «Електри» справлялася граючи. Я близько знав цю співачку, дочку київського булочника, що отримала відмінну школу у Віардо та її асистенток. У період репетицій «Електри» вона мені неодноразово говорила, що їй було легше заспівати три рази поспіль Брун-гільду, ніж одноактну Електру.

Про камерну творчість співачки Каратигін В. писав наступне:^[2]

В її манері трактування романсів широкими мазками і різкими контрастами світлотіні, можливо, відчувається іноді більш оперний, ніж камерний підхід до концертного репертуару, проте смак і такт артистки дозволяють їй знаходити якусь рівнодіючу до стилів естради і сцени та палкого запалу своїх художніх емоцій визначено і сильно заражати аудиторію…

Примітки

↑ Левик С. Ю. Записки оперного певца. — 2-е изд. — М., 1962.
↑ Каратыгин В. В Кружке друзей камерной музыки // Жизнь искусства. 1925. № 10. С. 20

Джерела

Пружанский А. М. Отечественные певцы. 1750—1917: Словарь. — Изд. 2-е испр. и доп., электронное. — М., 2008.
Лисенко І. М. Валицька Марта Генріхівна // Мистецтво України. — Т. 1. — К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана. — 1995. — С. 279