Плакат, який закликає вступати до лав бременської міліції.Проголошення Робітничої ради у міській ратуші, 15 листопада.
Передумови
Після зречення кайзера 9 листопада 1918 року, Німеччина увійшла в період нестабільності. Уряд країни, який очолювала Соціал-демократична партія Німеччини, та Союз Спартака оголосили про створення Німецької республіки (при цьому останній оголосив про «Вільну соціалістичну республіку»).[2] Це призвело до громадянської війни та Листопадової революції 1918-19 рр. із двома протиборчими сторонами, які боролися за владу.
До створення радянської держави радикальні робітничі рухи вже користувалися значною підтримкою у Бремені (через високий рівень зайнятості у важкій промисловості) при обраній до влади у місті СДПН (риса, яка спостерігається й до сьогодні).[3] В результаті, з початком громадянської війни, Бремен сильно симпатизував лівому Союзу Спартака. Повстання у Бремені почалося безпосередньо перед зреченням кайзера (6 листопада 1918) зі створенням та обранням робітничої ради. Ця рада засідала в мерії Бремена й керувала справами невеликої держави незалежно від новоствореної, очолюваної СДПН, Веймарської республіки у Берліні.[4]
Проголошення
Меморіал загиблим при обороні Бременської республіки.
10 січня робітнича рада проголосила республіку шляхом створення Ради народних представників у місті. Викладачі, перш за все Йоганн Кніф, склали основну частину керівництва, які сповідували підтримку багатьом ленінським теоріям.[3] Рада народних представників замінила робітничу раду і також була розміщена у ратуші. Після її створення прийняла багато нового законодавства, зокрема закон про рівну оплату праці. Довгострокова мета, хоч і не була реалізована, полягала також у націоналізації економіки Бремену шляхом встановлення диктатури пролетаріату.
Розгром
На початку 1919 року Веймарська республіка мала достатньо сильні позиції у громадянській війні, щоб кинути виклик державі. У результаті Фрідріх Еберт відправив підрозділи Фрайкор до Бремену, щоб успішно знищити республіку.[5] На відміну від Баварської радянської республіки, придушення робітничої ради у Бремені коштувало 80 життів (включаючи страчених лідерів).[4] Радянська республіка швидко впала через географічне положення держави (вона була оточена територією, контрольованою Веймарським урядом, тому не могла отримати підтримку з боку Союзу Спартака). Бремен захопили 4 лютого, Бремергафен протримався до 8-9 лютого.
Уряд
Рада народних представників грала роль законодавчого органу і складалася з дев'ятьох членів (три члени Комуністичної партії, три члени НСДПН, троє безпартійних солдатів).[1] Йоганн Кніф, член незалежних соціал-демократів, грав значну роль у республіці, займаючи роль народного комісара.[3] Рада була сформована з робітничої ради, створеної в листопаді 1918 року з аналогічним складом.
↑Priestand, David (2009). The Red Flag: A History of Communism. New York: Grove Press. ISBN0802145124.
↑ абвBourrinet, Philippe (2016). The Dutch and German Communist Left (1900 68): Neither Lenin Nor Trotsky Nor Stalin! - All Workers Must Think for Themselves!. Historical Materialism Book. Т. 125. Brill. с. 78. ISBN9004269770.
.svg)
.svg){kind=small}
