Блакитні приблуди

Ескіз діаграми Герцшпрунга—Рассела для кулястого скупчення на якому показано «блакитних приблуд».

Це відео показує рух блакитних мандруючих зірок у кулястих скупченнях з плином часу.

Зображення NGC 6397 зроблене космічним телескопом Габбл, на зображенні є ціла низка яскравих «блакитних приблуд».^[1]

Блаки́тні приблу́ди (також блакитні бродяги, англ. blue straggler) — нечисленні зорі розсіяних та кулястих зоряних скупчень, які на діаграмі Герцшпрунга—Рассела розташовані на продовжені головної послідовності вище точки повороту (у бік гарячих зір) .

Блакитні приблуди було відкрито Еланом Сендиджем 1953 року під час фотометричних досліджень кулястого скупчення M3^[2][3].

Подібність кінематичних параметрів та хімічного складу свідчить, що блакитні приблуди справді належать до зоряних скупчень, а не просто проектуються на них.

Оскільки блакитні приблуди розташовані на головній послідовності вище точки повороту, то, за сучасними уявленнями, їх маса перевищує масу інших зір головної послідовності. У той же час відповідно до теорії зоряної еволюції такі масивні зорі вже мали б проеволюціонувати й перейти з головної послідовності на відгалуження гігантів. З цього випливає, що вони не могли утворитися разом з іншими зорями скупчення, та, імовірно, сформувалися набагато пізніше. Проте це суперечить уявленням, відповідно до яких у скупченнях майже немає міжзоряного газу, з якого могли б формуватися зорі, і процес зореутворення там давно скінчився.

Для пояснення феномену блакитних приблуд запропоновано декілька гіпотез, з яких поширення набули дві^[4]:

• явище блакитних приблуд пояснюють інтенсивними процесами перемішування речовини цих зір. У такому випадку тривалість перебування зорі на стадії спалювання водню суттєво збільшується й зоря затримується на головній послідовності значно довше, ніж зорі, що еволюціонують без перемішування. Однак причини такого посиленого перемішування (для окремих зір) залишаються не зовсім зрозумілими;
• за іншою поширеною гіпотезою вважається, що блакитні приблуди — це зорі, маса яких збільшилася: або внаслідок перетікання речовини з інших зір, наприклад, у подвійних системах, або внаслідок зіткнення зір.

Джерела

1. Too Close for Comfort. Hubble Site. NASA. 7 серпня 2003. Архів оригіналу за 17 грудня 2016. Процитовано 21 січня 2010.
2. Sandage, Allan (1953). The color-magnitude diagram for the globular cluster M3. The Astronomical Journal. 58: 61—75. doi:10.1086/106822. Архів оригіналу за 6 січня 2016. Процитовано 17 червня 2010. (англ.)
3. John Noble Wilford (27 серпня 1991). Cannibal Stars Find a Fountain of Youth. Архів оригіналу за 9 жовтня 2019. Процитовано 17 червня 2010.
4. Блакитні бродяги // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 56. — ISBN 966-613-263-X.

Додаткові посилання

1. Astronomy Picture of the Day: Blue Stragglers In NGC 6397 [Архівовано 28 травня 2010 у Wayback Machine.] (англ.)