Антоніо Канова

Антоніо Канова
італ. Antonio Canova
Народився	1 листопада 1757(1757-11-01)[1][2]^[…] Поссаньйо, Тревізо, Венето, Італія[1][4]^[…]
Помер	13 жовтня 1822(1822-10-13)[1][2]^[…] (64 роки) Венеція, Австрійська імперія[1][4]^[…]
Поховання	Tempio Canoviano^d
Країна	Венеційська республіка
Національність	італійці[7]
Діяльність	скульптор, архітектор, художник, рисувальник
Галузь	скульптура
Alma mater	Венеційська академія витончених мистецтв
Вчителі	Джузеппе Бернарді^d і Джованні Феррарі^[d]
Відомі учні	Конрад Ебергард^d, Павлос Просалентіс^d і Раймондо Трентанове^d[8]
Знання мов	італійська[3][9]
Членство	Нідерландська королівська академія наук, Академія Святого Луки[10] і Академія красних мистецтв Франції
Напрямок	неокласицизм[7][11]
Жанр	фігуративізм[11][6], ню[11][6], скульптура, алегорія^[d][6], фігурка^d[6], міфологічний живопис[6], портрет[6], сакральне мистецтво[6] і анімалістика[6]
Magnum opus	Три грації^d, Венера Переможиця, Амур і Психея, Геркулес і Ліхас^d і Джордж Вашингтон^[d]
Титул	маркграф
Брати, сестри	Джованні Баттіста Сарторі^d
Нагороди	почесний громадянин Азоло^d (1822)
Медіафайли у Вікісховищі

Антоніо Канова (італ. Antonio Canova; 1 листопада 1757, Поссаньйо, Республіка Венеція — 13 жовтня 1822, Венеція) — італійський скульптор, найзначніший представник класицизму в європейській скульптурі, зразок для наслідування академістів XIX століття (на кшталт Торвальдсена). Найбільші збірки його робіт — у паризькому Луврі й у петербурзькому Ермітажі.

Біографія

Мавзолей Канови у соборі Санта-Марія Глоріоза деї Фрарі.

Син бідняка-каменотеса, Канова рано осиротів і вступив на службу до венеційського сенатора Фалієро. Цей дав йому можливість вчитися ліплення. Маючи лише 16 років, Канова виконав для свого покровителя статуї Евридики і Орфея, а у 1779 р. для венеційського патриція Пізано, групу «Дедал та Ікар». У наступному році він попрямував до Риму, де знайомство з класичними пам'ятниками скульптури швидко розвинуло його вроджені артистичні здібності. Незабаром молодий художник посів визначне місце серед тогочасних скульпторів, і популярність його зростала з появою кожного нового його твору, поширюючись далеко за межі Італії. З усіх боків від вельмож сипалися йому замовлення. Папа Пій VII у 1802 р. зробив його головним наглядачем усіх мистецьких пам'яток у своїх володіннях.

Наполеон I запросив його у 1802 р. до Парижа для приготування колосальної статуї (Наполеона) і для інших важливих робіт. Шедевр цього часу — Поліна Бонапарт в обличчі переможної Венери. Після падіння Наполеона у 1815 р. Канова енергійно сприяв тому, щоб мистецькі скарби, вивезені з Риму до Франції, були повернуті до Вічного міста; в подяку за це, так само як і за його незвичайний художній талант Пій VII наказав вписати його ім'я в Золоту книгу Капітолію і подарував йому титул маркіза д'Іскіа.

Попри ці почесті й прихильність Папи, славетний скульптор внаслідок своєї сварки з кардиналами залишив Рим і останні роки свого життя провів на батьківщині, в Поссаньйо, поблизу Бассано. Він помер у Венеції 13 жовтня 1822 і був похований в соборі Санта-Марія Глоріоза деї Фрарі у мавзолеї, який сам же спроектував за зразком давньоримських храмів.

Репутація

За життя Канова мав репутацію найзначнішого зі скульпторів новітнього часу. У розвитку класицистичної скульптури він відіграв настільки ж ключову роль, що й Давід — у розвитку класичного живопису. Сучасники не шкодували сильних епітетів для опису свого схиляння перед даром Канови, який, як тоді здавалося, витримував порівняння з найкращими скульпторами античності. Його надгробки ефектні, портрети — ідеалізовано. Проте ні «урочистий спокій композиції», ні «ясність і витонченість пропорцій» не вберегли Канову від звинувачень у «холодній абстрагованості образів, сентиментальній солодкуватості і салонній красивості, безжиттєвості гладкої, відполірованої поверхні мармуру», які висували проти нього пізніше історики мистецтва.

Твори

• 
  Персей з головою Медузи (Музей Пія-Климента)
• 
  Амур і Психея (Лувр)
• 
  Поліна Боргезе у вигляді Венери
• 
  Три грації (Ермітаж)
• 
  Наполеон Бонапарт (Брера)
• 
  Мармурова група "Тесей перемагає кентавра" (1805-1819)
• 
  Скульптури у Художньо-історичному музеї Відня

Див. також

• Ампір
• Алегорія
• Алегорія Миру роботи Канови, Київ

Примітки

1. W. M. R. 1911 Encyclopædia Britannica/Canova, Antonio // Encyclopædia Britannica: a dictionary of arts, sciences, literature and general information / H. Chisholm — 11 — New York, Cambridge, England: University Press, 1911. — Vol. 5. — P. 204–206.
   d:Track:Q867541d:Track:Q84667416
2. Сомов А. И. Канова, Антонио // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1895. — Т. XIV. — С. 300–301.
   d:Track:Q4428701d:Track:Q602358d:Track:Q19908137d:Track:Q24433876d:Track:Q656d:Track:Q23892921
3. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
4. Канова Антонио // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
   d:Track:Q649d:Track:Q17378135
5. Irwin D. Encyclopædia Britannica
   d:Track:Q5375741
6. RKDartists
   d:Track:Q17299517
7. Зведений список імен діячів мистецтва
   d:Track:Q110250907d:Track:Q2494649
8. Benezit Dictionary of Artists — OUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
   d:Track:Q217595d:Track:Q24255573d:Track:Q1547776
9. CONOR.Sl
   d:Track:Q16744133
10. http://www.accademiasanluca.eu/it/accademici/id/557/
11. https://www.metmuseum.org/toah/hd/nova/hd_nova.htm

Посилання

• Der Brockhaus. Kunst.; F. A. Brockhaus GmbH, Leipzig, Mannheim 2006. ISBN 3-7653-2773-5. (нім.)
• Canova, Antoio [Архівовано 12 серпня 2021 у Wayback Machine.] // "Dizionario Biografico" — Treccani
• Канова Антоніо [Архівовано 15 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 589. — 1000 екз.