PROFILBARU.COM

Анн Анселін Шутценбергер
Анн Анселін Шутценбергер
фр. Anne Ancelin-Schützenberger
Ім'я при народженні	фр. Anne Eynoch
Народилася	29 березня 1919; Москва, Російська СФРР
Померла	23 березня 2018 (98 років); XIV округ Парижа, Париж, Франція
Країна	Франція
Діяльність	психологиня, викладачка університету, психотерапевтка
Галузь	психологія, психодрама і психотерапія
Alma mater	Правничий факультет Паризького університетуd, Паризький літературний факультетd і Університет Париж VII (1970)
Науковий ступінь	доктор[d]
Вчителі	Якоб Леві Морено і Француаза Дольто
Знання мов	французька
Заклад	Університет Ніцци
Членство	International Association for Group Psychotherapy and Group Processesd
У шлюбі з	Marcel-Paul Schützenbergerd
Діти	Hélène Schützenbergerd
Сайт	anneschutzenberger.com
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

Анн Анселін Шутценбергер, народжена як Анна Анселін-Ейнох, 29 березня 1919 року в Москві та померла 23 березня 2018 року в Парижі,^[10]^[11]^[12] — французька психологиня, психотерапевтка і вчена. Вона була почесною професоркою Університету Ніцца-Софія-Антиполіс.

Анн Шутценбергер відома своїми дослідженнями психогенеалогії, зокрема своєю книгою Aïe, mes aïeux! («Синдром предків»).

Життєпис

Анн Анселін Шутценбергер народилася 29 березня 1919 в Москві в єврейській родині Симона Ейноха та Белли Розенблюм. Анн виросла в Парижі та навчалася в ліцеї Мольєра.^[13] Вона здобула ступінь бакалавра з математики та філософії, потім вступила до університету, на право, потім на психологію,^[14] отримала докторські ступені з літератури та психології.

Під час Другої світової війни вона брала участь у Опорі, французькому національно-визвольному русі. В результаті її діяльності в Опорі вона стала регіональною секретаркою новоствореного Mouvement de libération nationale у 1944 році, а 6 червня 1944 року її будинок був спалений німецькими солдатами 2-га танкової дивізії СС «Дас Райх» в центральній Франції.^[14]

30 серпня 1948 році вона вийшла заміж за математика Марселя-Поля Шутценбергера^[fr] у Лондоні.^[15] У 1950 році у пари народилася донька Елен,^[16] але згодом пара розлучилась. Через чоловіка вона познайомилася з Клодом Леві-Стросом.^[17]

В 1947 році разом з Жераром Мійо та декількома студентами вона створила «Психологічний бюлетень студентів Паризького університету» (1947—1948), який згодом редагувала, взявши на себе функції головної редакторки разом з Андре Кіршеном^[fr], а потім самостійно, поки він не виїхав до Америки. Перший номер журналу було випущено на кухні квартири Шутценбергер.

У 1950 році вона отримала стипендію Фулбрайта, щоб протягом трьох років спеціалізуватися з соціальної психології та групової динаміки в США. Стипендія дозволила їй навчатися психодрамі під керівництвом Якоба Леві Морено в Нью-Йорку,^[14] і вони залишалися друзями до його смерті. Під час перебування за кордоном вона працювала з Карлом Роджерсом, Маргарет Мід, Грегорі Бейтсоном і Полом Вацлавіком, серед інших. З 1951 по 1952 року вона проходила кілька стажувань в Інституті Морено (Бікон, Нью-Йорк). Вона отримала американський диплом TEP (Trainer Educator and Practitioner) і диплом Director of Moreno Institute.

У Парижі вона проходила традиційну психотерапію методом психоаналізу у Роберта Гессейна^[fr], а потім у Франсуази Дольто.

Брала участь в організації Council зі створення міжнародної асоціації групової психотерапії, з 1950 року, потім була співзасновницею Міжнародної асоціації групової психотерапії (IAGP). Спочатку як генеральна секретарка, потім віце-президентка, а з 2003 року почесна архівістка.

У 1964 році вона брала участь в організації конгресу з психодрами на медичному факультеті Парижа під головуванням Поля Сівадона^[fr] за участю Морено.^[14]

З 1967 року вона була директоркою наукової лабораторії досліджень соціальної психології в Університеті Ніцци. На момент її смерті вона була там почесною професоркою, хоча покинула викладання у віці 86 років.^[15] Вона дожила до 98 років, і її поховали в Булонь-Біянкур.^[16]

У 1989 році вона заснувала École Française de Psychodrame, де викладала психодраму.^[18]

Вона захистила дисертацію з психології та була призначена професоркою університету Ніцци.^[14]

Наукова діяльність

Робота Анн Шутценбергер спрямована на вивчення психогенеалогії, невербальної комунікації та сімейних зв'язків. У своїх дослідженнях вона розвиває техніку геносоціограми: генеалогічного дерева, яке враховує не тільки існуючі родинні зв'язки, а й повторення особливостей особистого та соціального розвитку всередині сім'ї, у тому числі «передачу» психічних та фізичних травм від покоління до покоління. Її дослідження поглибили усвідомлення важливості розуміння життя предків, ролі несвідомого та мимовільного зв'язку між поколіннями.

Авторська діяльність

У 1985 році вона опублікувала книгу Vouloir guérir («Бажаючи зцілитись») і почала допомагати невиліковно хворим на рак, деякі з яких досі живі. Вона взяла участь у Національній онкологічній консультації".

У 2002 році вийшла її книга Aïe mes aïeux!, яка стала бестселером та витримала понад 15 видань лише французькою мовою. Ця книга перекладена багатьма мовами, у 2001 році вперше була випущена російською під назвою «Синдром предків» і з того часу двічі перевидавалася.

У 2004 році Шутценбергер викладала трансгенераційний курс в Австралії, Аргентині, Швеції та Португалії. Видає дві нові книжки: Психодрама та, з лікарем Гіслайн Девроде, Ці хворі діти їхніх батьків.

Спадщина

З 2015 року Асоціація музею Морено забезпечила реорганізацію та каталогізацію архівів і професійної бібліотеки, отриманих від дослідниці, щоб зберегти їх і зробити доступними в Турині для дослідження.^[19]

Нагороди та визнання

Нагорода «Союзна допомога опору» (1945)
Переможниця Третьої Міжнародної премії «Сороптимістка» (1946)
Стипендія Фулбрайта (1950)

Публікації

Sociometrie за участю Авраама Молеса та Курда Алслебена, Éditions Universitaires, Париж, 1972 (робота, присвячена Якобу Леві Морено)
Внесок у дослідження невербальної комунікації, 1978.
Le Jeu de role, Paris, ESF, 1981, (5 видання, 1999).
Бажаючи зцілитися, допомагаючи хворим на рак, Париж, Desclée de Brouwer, 1985, 9е видання, 2004.
Aïe, mes aïeux ! Трансгенераційні зв'язки, сімейні таємниці, синдром дня народження, передача травм і практика геносоціограми Париж, Desclée de Brouwer, 1988. (16 переглянуте та розширене, 4 вересня 2007) [англійський, німецький, російський, португальський, іспано-аргентинський, італійський переклади].
Синдром предків, Лондон і Нью-Йорк, Routledge, 1998.
Короткий зміст психодрами. Знайомство з технічними аспектами. Париж, Éditions Universitaires, розширене видання 1972, 261 стор. [Перевидання та доповнення, Le Psychodrame, Париж, Payot, 2003. [німецький, італійський, іспанський, шведський, японський, турецький переклади (1980)].
Психодрама, Париж, Payot, 2003.
Сімейні таємниці, несказане та синдром дня народження в Transmissions, Джойс Ейн (ред.), Тулуза, Ерес, 2003.
З Гіслен Девроде, Ці хворі діти їхніх батьків, Париж, Payot, 2003.
Вийти з трауру, подолати горе та навчитися жити знову з Евелін Біссон Жефруа, Париж, Payot, 2005.
З Гіслайн Девроде, «Страждання в тиші, спадщина невирішеного сексуального насильства», 2005.
Внески до історії життя у Вінсента де Голежака^[fr], (ред.) 2003—2004.
Історія життя та теоретичний вибір — Жінки та соціальні науки — «Соціальні зміни», Париж, L'Harmattan.
Геносоціограма. Вступ до трансгенераційної психології в " Генограма ", спеціальний випуск Critical Notebooks of family therapy and practice of networks, Брюссель, 2000, no 25, p. 61–83.
Синдром предків: Трансгенераційні зв'язки, сімейні таємниці, синдром річниці, передача травм та практичне використання геносоціограми — М.: Вид-во Інституту психотерапії, 2005. — 256 с. — (Золотий фонд психотерапії) — ISBN 5-89939-051-4.
Le Psychogenealogy: Guerir les blessures familiares et se retrouver soi., Париж, Payot, 2007
Психогенеалогія: Як вилікувати сімейні рани та знайти себе. М.: Вид-во Інституту психотерапії, 2010. — 224 с. — (Золотий фонд психотерапії). — 4,000 прим. — ISBN 978-5-9031-8274-9.
Задоволення від життя, Париж, Payot, 2009.
Практичні вправи з психогенеалогії, Париж, Payot, 2011.
Тут і зараз. Давайте жити повноцінно, Париж, Payot, 2013.
Таємна мова тіла, Париж, Payot, 2015.

Бібліографія

Marcel Turbiaux (2019/2). Anne Ancelin-Schützenberger (1919-2018). Cofondatrice du Bulletin de psychologie. Bulletin de psychologie (560): 137-145. Процитовано 12 avril 2019..
Michel Laxenaire (2019). En souvenir d’Anne Ancelin Schützenberger. Revue de psychothérapie psychanalytique de groupe. 73 (2): 7-11. Процитовано 25 janvier 2020..
Colette Esmenjaud Glasman, Anne Ancelin Schützenberger: Psychodrame d'une vie, Desclée de Brouwer, 2021.