Александр Мюллер

Карл Олександр Мюллер
нім. Karl Alexander Müller
Народився	20 квітня 1927(1927-04-20)[1][2]^[…] Базель, Швейцарія
Помер	9 січня 2023(2023-01-09)[4][5][6] (95 років) Цюрих, Швейцарія[7]
Країна	Швейцарія
Діяльність	фізик, викладач університету
Alma mater	Федеральна вища технічна школа Цюриха
Галузь	фізика
Заклад	Цюрихська дослідна лабораторія IBM, Цюрихський університет, Баттельський меморіальний інститут
Аспіранти, докторанти	Ґеорґ Беднорц
Членство	Саксонська академія наук Національна академія наук США Польська академія наук Російська академія наук Словенська академія наук та мистецтв
Нагороди	IBM Fellow^d Robert Wichard Pohl Prize^d (1987) медаль Вільгельма Екснера (1987) премія Фріца Лондона^d (1987) премія Денні Гайнемана (1987) Marcel Benoist Prize^d (1986) почесний доктор Лейпцизького університету^d Почесний доктор Зальцбурзького університету^d Почесний доктор Женевського університету^d золота медаль Вищої ради з наукових досліджень^d (1989) honorary doctor of the Ruhr University Bochum^d honorary doctor of the Norwegian University of Science and Technology^d Honorary doctorate from the Technical University of Munich^d Почесний доктор Гентського університету^d почесний доктор Регенсбурзького університету^d Премія Джеймса Макгруді за дослідження в галузі нових матеріалів (1988) Q126416275? (14 грудня 1994) премія «Єврофізика» (1988)
Александр Мюллер у Вікісховищі

Карл Александр Мюллер (нім. Karl Alexander Müller; 20 квітня 1927(19270420), Базель, Швейцарія — 9 січня 2023) — швейцарський фізик, лауреат Нобелівської премії з фізики в 1987 р. спільно з Георгом Беднорцем, «за важливий прорив у фізиці, що виразився у відкритті надпровідності в керамічних матеріалах».

Біографія

Мюллер отримав ступінь доктора в 1958 р. в Вищій технічній школі Цюриха. Починаючи з 1963 р. , проводив дослідження з фізиці твердого тіла у дослідницькій лабораторії фірми IBM в Цюриху. Очолював там фізичний відділ і в 1982 р. став членом IBM.

Будучи фахівцем з оксидним керамічним сполукам, Мюллер приступив на початку 1980-х років до пошуків речовин, здатних до надпровідності при більш високих температурах, ніж були досягнуті доти. Найвища відома температура переходу в надпровідний стан дорівнювала в той час 23°К (-250°C). У 1983 р. Мюллер взяв на роботу Беднорца, щоб провести систематичне дослідження різних оксидів на надпровідність. У 1986 р. їм вдалося виявити надпровідність в нещодавно створеному баріє-лантано-мідному оксиді при температурі 35°К (-238 °C). Слідом за їх дослідженнями по всьому світу пішла хвиля експериментів з використанням оксидів і протягом одного року були виявлені речовини, що переходять в надпровідний стан при температурах близько 100°К (-173 °C).

Дослідження, що пішли за роботою Мюллера і Беднорца, показали можливість застосування надпровідності для виробництва і передачі електроенергії, що обіцяє велику економічну вигоду.

Див. також

• Високотемпературна надпровідність

Примітки

1. Encyclopædia Britannica
   d:Track:Q5375741
2. Енциклопедія Брокгауз
   d:Track:Q237227
3. Store norske leksikon — 1978. — ISSN 2464-1480
   d:Track:Q746368
4. https://www.swissinfo.ch/ger/alle-news-in-kuerze/physik-nobelpreistraeger-karl-alex-mueller-stirbt-mit-95-jahren/48209386
5. https://www.lematin.ch/story/le-prix-nobel-de-physique-1987-karl-alexander-mueller-nest-plus-166985313213
6. Find a Grave — 1996.
   d:Track:Q63056
7. https://www.news.uzh.ch/de/articles/news/2023/Alex_M%C3%BCller.html

Посилання

• Інформація з сайту Нобелівського комітету [Архівовано 22 червня 2012 у WebCite] (англ.)
• І. Г. Беднорц, К. А. Мюллер. «Оксиди перовскитних типу — новий підхід до високотемпературної надпровідності». Нобелівська лекція [Архівовано 30 березня 2010 у Wayback Machine.], УФН, тому 156, випуск 2, жовтень 1988