«Sooner or later she'll see them, then everything will be different.» («Рано чи пізно вона побачить Їх… І тоді все зміниться.»)
«Sooner Or Later They Will Find You.» («Рано чи пізно Вони знайдуть тебе…»)
«No door is to be opened before the previous one is closed!» («Жодні двері не можуть бути відкриті, поки не закриті попередні!»)
«How do you keep them out, when they've already invited themselves in?» («Як Ви виженете тих, хто вже тут?»)
«Do you believe in ghosts? She didn't…» («Ви вірите в привидів? Вона також не вірила…»)
«Close Every Door, Turn Off Every Light, And Look For The Others…» («Замкни всі двері! Вимкни всюди світло! Та шукай Інших…»)
Сюжет
Джерсі, Нормандські острови, 1945 рік. В будинок, з якого раптово зникла вся прислуга, приїжджає нова за оголошенням. Це Берта Міллс, німа служниця Лідія і садівник Едмунд Таттл. Господиня будинку Ґрейс Стюарт відразу ж попереджає прислугу, що жодні двері в будинку не можуть бути відкриті, поки не закриті попередні. Є 15 різних ключів до всіх 50 дверей. Вона також забороняє їм торкатися піаніно, бо тиша цінується тут понад усе. Тут немає радіо і всього, що виробляє шум. Електрики також немає. Німці весь час відключали її, тому всі звикли до темряви. Господиня запалює гасову лампу і веде слуг оглядати будинок. В одній з кімнат Ґрейс будить свого сина Ніколаса і доньку Енн. Вона пояснює їх замкнений образ життя тим, що у дітей сильна алергія на світло. Вони можуть вкритися висипкою, пухирями і померти.
За сніданком Енн говорить, що мама збожеволіла. Виявляється, що прислуга вже працювала в цьому будинку багато років тому і знає його як свої п'ять пальців. Дівчинка Енн говорить, що до неї в кімнату зайшов хлопчик Віктор, коли мати прибігла на плач. Віктор, якого ніхто, крім Енн, не бачить, живе, за її словами, в цьому будинку, але він не привид і хоче піти. Сестра лякає брата і нервує матиір. В будинку відбуваються дивні речі. Чутно, як нагорі хтось пересуває щось важке, але там нікого немає. Чоловік Ґрейс ще не повернувся з війни, і від нього немає новин вже два роки. З іншого боку Енн, можливо, веде жорстоку гру. А, можливо, це містика, щось надприродне. Ґрейс, взявши рушницю, відкрила всі штори і обшукала з прислугою весь будинок, але нікого не знайшла.
Ґрейс знаходить книгу мертвих, в яку вклеєні посмертні фотографії мертвих людей, навіть групові. Так робили деякі, надіючись, що дух рідних збережеться в фотографіях. Їй самій вже чується гра на фортепіано, але як тільки вона бралась за ручку дверей, гра зупинялась. Напруга зростає…
Ґрейс підозрює, що в будинку оселилися привиди. Вона просить садівника перевірити, чи немає в саду якихось могил, але той переконує її, що все оглядав і нічого стороннього не помітив. Коли господиня пішла, містер Таттл запитує Міллс, чи не час все розповісти. Але та каже, що ще ні. Ґрейс явно не готова почути правду. «До речі», — додає вона і вказує на погано присипані листям надгробні плити.
Енн підмовляє брата на нічну вилазку. Спустившись водостічною трубою, діти вирушають в сад і бачать там всіх трьох нових слуг. Своїм виглядом вони лякають дітей, Енн хапає Ніколаса за руку і біжить з ним. Спотикається, і, падаючи, скидає листя з надгробків. На ньому стоїть ім'я Берти Міллс. Злякавшись ще більше, діти кидаються до будинку. Замкнувши двері, Ґрейс забороняє слугам заходити всередину. Перевіряючи деякі підозри, вона оглядає до кінця знайдений альбом і знаходить там посмертні фотографії всіх трьох. Тепер вона впевнена: її нові слуги дійсно жили в цьому будинку. Але вони тут і померли років п'ятдесят тому. Берта Міллс крізь вхідні двері переконує Ґрейс, що привиди жили в цьому будинку давно, і треба прийняти все як є.
Раптово Ґрейс чує, як дочка з кимось розмовляє нагорі. Піднявшись, вона бачить спіритичний сеанс незнайомих людей, що сидять за столом, сліпу стару і своїх дітей, що стоять поруч. Стара записує все, що говорять діти, питання задають всі, хто сидять за столом. Вони запитують, що трапилося з їх матір'ю, Енн відповідає, що мама збожеволіла і задушила їх подушкою, стара все записує, всі читають і запитують, чому ж вони тут, якщо вони померли. Діти з жахом кричать, що вони не померли, і Ґрейс кричить, що вони не померли; стара все записує. Ті, хто сидять за столом, роблять висновок, що в контакт вступили і діти, і сама мати. Ґрейс починає трясти стіл і рвати папери, на яких робилися записи. Люди, що сидять за столом, бачать, як трясеться стіл і рвуться в повітрі папери.
Після сеансу чоловік і жінка, що сиділи за столом, вирішують, що потрібно виїхати з цього будинку, де мати вбила своїх дітей і тепер тут живуть привиди. Адже у їхнього сина Віктора через це кошмари, а в будинку відбуваються дивні речі.
Ґрейс сидить з дітьми на підлозі і згадує, як задушила їх і застрелилася. Після самогубства почувши, як діти грають, вона вирішила, що Господь дав їй другий шанс. З'являється Берта Міллс і каже, що так було завжди, що вони всі вже померли. Але треба бути готовими усвідомити що сталося, інакше можна оніміти, як бідолаха Лідія. Міллс додає, що живі завтра з'їдуть, але приїдуть інші, і що іноді вони їх відчувають, а іноді ні. Туман навколо будинку зник. Діти стоять біля вікна і говорять, що вони більше не бояться сонця. Грейс переконано повторює, що це їхній дім.
Версія початку фільму, що показувалась в американських кінотеатрах, дещо довша, ніж версія на DVD. За словами творців, фільм був трішки врізаний, оскільки багато що на початку натякало на сюжет закінчення картини.
Знімання фільму проходило в період з 30 вересня 2000 по 5 грудня 2000 року в околицях Мадрида. Режисер фільму Алехандро Аменабар спеціально був запрошений актором і продюсером Томом Крузом. Крім цього, частково знімання проходило на Лонг-Айленді в Нью-Йорку і будинку Palacio De Los Hornillos в місті Сантандер на півночі Іспанії, який використовували як екстер'єр будинку Ґрейс.
У фільмі «Інші» у режисера картини Алехандро Аменабара дуже цікаве камео — його можна побачити на одній з фотографій в «книзі мертвих».
Також в фотосесії «небіжчиків» присутній Матео Хіль Родріґес, сценарист попередньої стрічки Аменабара «Відкрий очі».
Австралійський музичний гурт Elora Danan написав пісню про фільм і назвав її «Thank God For Their Growth In Faith And Love» — такий напис видно на дошці в останній сцені фільму. Пісня увійшла в дебютний альбом «We All Have Secrets».
Гурт «Venetian Snares» використав семпл з фільму до пісні «Children's Limbo», що ввійшов в альбом «Find Candace».
Хвороба, якою хворіють діти, дійсно існує, хоча вона дуже рідкісна — лише близько тисячі людей у світі її мають.
Фільм став останнім спільним проєктом Круза і Кідман. В тиждень виходу фільму в прокат їхнє розлучення було офіційно завершене.
Алехандро Аменабар написав сценарій іспанською мовою, а потім переклав його англійською.
Фільм став найкасовішим в Іспанії за всю історію прокату.
Фільм починається зі слів Ніколь Кідман з-за кадру: «Вмостилися зручно? Тоді я почну…» («…are you sitting comfortably? Then I'll begin»). Цими ж словами починалась британська радіопередача BBC «Listen With Mother», що виходила з 1950 по 1982 рік.
Зображення привида позаду Ґрейс в одній зі сцен — насправді портрет Едуардо Норьєги. Причому це частина картини 1855 року «The Wounded Cavalier» англійського художника Вільяма Шекспіра Бертона.
Фільм став першою іспанською картиною, номінованою на «Премію Гоя», в якій всі діалоги виконуються англійською.
За 7 тижнів кінопрокату в США фільм піднявся в топі з 4 на 2 місце за касовими зборами.
Алакіна Манн і Джеймс Бентлі отримали свої ролі після тривалого кастингу, який пройшли понад 5 тисяч дітей.
Кідман просила Аменабара і братів Вайнштайн знайти іншу акторку на роль Ґрейс, позаяк після роботи над яскравим «Мулен Руж!» їй було важко розпочати знімання такої похмурої картини.
Критика
Деякі критики відносять фільм до готичного фільму жахів, знятого в традиційному ключі фільмів про будинки з привидами.[5] Але чіткої логіки сюжету як такої у стрічці немає. Режисер фільму Алехандро Аменабар створив оригінальну ідею про те, що не тільки живі люди бояться привидів, але й привиди бояться присутності живих людей.
Музика
В одній зі сцен фільму Ніколь Кідман наспівувала пісню 1934 року «I Only Have Eyes For You», написану Гаррі Ворреном і Елом Дубіном.
Крім цього прозвучав класичний музичний твір «Vals Opus 69 No.1 (Op. Posth.)», написаний Фредериком Шопеном у виконанні Жан-Марка Луїсада.
Інструментальна музика
Музику до фільму написав режисер і сценарист картини, Алехандро Аменабар. Диск надійшов у продаж 7 серпня 2001 року і був виданий лейблом Sony. Виконавець — London Session Orchestra.
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
